«Моєю мрією було позбутися тавра «газети влади», – Микола Іванців, редактор районки на Львівщині

28 Січня 2023, 12:22
Микола Іванців 4830
Микола Іванців

West Media Forum, який традиційно наприкінці осені збирає в Луцьку журналістську братію з усієї України – це не лише можливість поповнити свій професійний багаж знаннями та досвідом колег, а й місце зустрічі та знайомств з цікавими людьми та непересічними особистостями. Одним з таких для мене став редактор районної газети зі Львівщини Микола Іванців. Доля звела нас докупи в одній кімнаті готелю, тож і поза форумними заходами ми продовжували цікаве спілкування, бо поговорити колегам завше знайдеться про що.

Микола Іванців –  випускник Українського поліграфічного інституту (нині Українська академія друкарства) за спеціалізацією редагування науково-технічної літератури та інформації. Працював у видавництві «Наукова думка», з 1987 – в газеті «Boля народу» (місто Буськ), а з 1994-го і понині він її редактор. Член секретаріату Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України, заслужений журналіст України. За свою професійну діяльність нагороджений почесним знаком НСЖУ та Золотою медаллю української журналістики.

Буський край – батьківщина Миколи: народився в селі Сторонибаби, звідти і в журналістику його дорога пролягла, хоча, як він поправляє, не в журналістику, а «в газету», оскільки його спеціальність, здобута у Львові, не була пов’язана з написанням публіцистичних матеріалів, і він мав лише справу з редагуванням наукових текстів технічного призначення. Утім, братися за публіцистичне перо все ж таки доводилося, як-от під час служби в армії, коли був дописувачем газети Прикарпатського військового округу (було таке військове формування Радянської Армії на теренах Західної України) «Слава Родіни». Після служби влаштувавсь у Львівському фізико-механічному інституті – одним з редакторів журналу «Фізико-хімічна механіка матеріалів».

Було цікаво, престижно, згадує, журнал належав до видавничої структури «Наукової думки», зустрічі з науковою елітою республіки розвивали інтелект, інші можливості професійного вдосконалення. Проте після одруження та народження сина постала проблема з житлом. 

Не бачачи її вирішення та інших перспектив у великому місті, повернувся на Бущину, де якраз була вакансія в районній газеті – у відділі сільського господарства. У країні тоді якраз вирувала так звана перебудова, Горбачов відкрив «залізну завісу», якою СРСР відмежувався від цивілізованого світу, запанувала свобода слова, а компартія стрімко стала втрачати вплив на громадськість та панівне кермо з рук.

З колегами по районці
З колегами по районці

Буська газета, хоч і була формально органом райкому КПУ, стала центром згуртування демократичних сил краю, журналісти сформували перший у районі осередок Товариства української мови, головою якого обрали редактора Івана Савчина, а відповідальним секретарем – Миколу Іванцева. 

«Мені пощастило з редактором: Іван Савчин був не лише вмілим керівником редакційного колективу та моїм доброзичливим наставником, а й прихильником та організатором демократичних перетворень. До речі, він був братом відомої підпільниці, учасниці ОУН-УПА Марії Савчин, дружини Василя Галаси «Орлана» – командира УПА «Північ»)», – зазначає Микола. 

1994 року Іван Савчин пішов на пенсію, й редакцію районки очолив Микола Іванців. У доволі складний час довелося молодому редакторові вести газету: інфляція, проблеми з папером, стрімке падіння тиражу, інші негаразди, що чатували на українські підприємства чи не на кожному кроці. Але не сидів, склавши руки в очікуванні краху. Як наслідок, редакція виграла грант фонду «Євразія», за який придбала комплект комп’ютерного обладнання й перейшла на офсетний друк. Справи налагоджувалися, буська «Воля народу» стала однією з найкращих на Львівщині районок, першою почала виходити в повному кольорі, збільшила обсяг до 12-16 сторінок. Але Микола Іванців на цьому не заспокоївся, надто коли мова зайшла про реформування ЗМІ, про їх роздержавлення, адже його давньою мрією було позбутися своєрідного тавра «газети влади».

Читайте також: Журналістка з Херсонщини Віта Копенко: «Я раніше ніколи не замислювалася, що таке свобода»

Коли ж закон про це набув чинності, буська районна однією з найперших на Львівщині в червні 2017 року скористалися цим правом, набувши статусу приватного підприємства. І на перших порах, коли в Україні був відносний мир і не було ковіду, два роки поспіль новостворене на теренах району підприємство мало прибутки, і співзасновники газети отримали перші дивіденди. 

«Так що і на рівні локального, місцевого, друковане медіа може існувати як бізнес-продукт. Для цього насамперед потрібні сприятливі економічні умови. Адже, коли країну накрила пандемія, а згодом війна, усе пішло шкереберть, і сьогодні нам важко робити якісне видання. 2022-ий, рік воєнного стану ми закінчили без збитків, але це нам коштувало великих зусиль, змушені були відмовитися від повного кольору, зменшили кількість сторінок до мінімуму, урізали зарплату працівникам до 0,6 ставки. Мусили, як то кажуть, себе ущемити, аби читач, який у нас вірить, вірив би і надалі», – розповідає Микола Іванців.

Микола Іванців на українсько-польському форумі в Польщі, 2020 рік
Микола Іванців на українсько-польському форумі в Польщі, 2020 рік

 

А те, що в газету Бущини вірять, а отже і підтримують у цей непростий час свідчить передплата на 2023 рік з невеличким відсотком утрати кількості. І то це, вважає він, «завдяки» казначейству, яке і в цьому році знову заборонило так звану «бюджетну передплату» – жодного примірника не передплатили в заклади та установи громади.

«Шкода, що газета не надходитиме в ті місця, де її могли побачити багато людей. Але вона залишається в наших постійних передплатників. І так буде, сподіваюся, і надалі», – зазначає її редактор.

Особливе місце в житті Миколи Іванцева має його дружба з відомим українським журналістом і медійником Костянтином Григоренком, секретарем НСЖУ. Познайомилися вони в офісі Спілки, зустрічалися в робочій групі, яка займалася підготовкою закону про реформування друкованих ЗМІ, бували разом на численних тренінгах з цього приводу, де Костянтин був експертом.

Згодом, коли процес реформування закінчився, Іванців побував ув Ізюмі, у редакції районної газети, якою керує Григоренко, – у рамках проєкту обміну досвіду з газетами, що пройшли успішне реформування. А коли розпочалося повномасштабне вторгнення російських військ і в перших числах березня Ізюм захопили рашистські загарбники, редактор «Обріїв Ізюмщини», рятуючись від терору окупантів, саме в Миколиній домівці знайшов свій притулок.

Костянтин Григоренко та Микола Іванців
Костянтин Григоренко та Микола Іванців

 

«Мешкав Григоренко в мене до 10 грудня. І життя його журналістське тут не зупинялося. Не маючи змоги випускати друком свою газету, творив її електронну версію в інтернеті. Для цього я надав йому всі умови. Крім того, вів ще одну інтернет-платформу — «Ізюмський навігатор». Тобто, щодня був на контакті зі своїм районом, зустрічався на Львівщині з переселенцями-земляками, і ми робили з ним спільні матеріали на основі цих зустрічей. Також провів у Центрі журналістської солідарності у Львові кілька тренінгів, які стосувалися виживання газет в умовах воєнного часу», – розповідає Микола. 

Одразу ж після визволення Ізюму від російської нечисті саме на базі комп’ютерного центру буської «Волі народу» стали верстатися й «Обрії Ізюмщини», файли з версткою газети передають на Харківщину, де її друкують та роздають тамтешнім мешканцям. 

Читайте також:  Ми стріляємо інакше: шеф-редакторка Ukraїner Анна Яблучна про вплив війни на роботу медіа

«Я тішуся тим, що хоча б таким чином можу допомагати і своєму колезі, і людям, які чекають у прифронтовій зоні на правдиве друковане слово. Саме газета нині багато важить для них за відсутності через відомі причини будь-яких інших засобів комунікації», – каже очільник буської районки. 

Бачиться для Миколи Іванцева і майбутнє місцевої преси. Попри всі теперішні негаразди та виклики. Так, погоджується він, буде важко, не всі виживуть. Тому редакціям необхідно шукати додатковий заробіток, додаткові платформи. 

«А ще – переходити на цифрові версії з паралельною їх монетизацією. Це не просто й не відразу робиться, але потрібно робити – для створення в майбутньому нової бізнес-моделі локального медіа», – зауважує. 

Перспективною, на його думку, є також об’єднання газет, колишніх районок у межах сучасного укрупненого району. Ця модель матиме більше можливостей, більше перспектив. Утім, успішне функціонування і такого проєкту все ж таки залежатиме від продукту, який вироблятимуть його учасники.

Микола Іванців
Микола Іванців

Читайте також:  «Продовжували писати, допоки зник зв’язок та інтернет», – редакторка Кавун.City Євгенія Вірлич

***

Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України

 

Коментар
26/05/2024 Субота
25.05.2024
24.05.2024