«Продовжували писати, допоки зник зв’язок та інтернет», – редакторка Кавун.City Євгенія Вірлич

Кавун.City існує з 2019 року, сайт – частина Агенції розвитку локальних медіа «Або», саме це видання стало першим обласним. 

Євгенія Вірлич, головна редакторка цього херсонського видання, чотири з половиною місяці пробула під окупацією, нині проживає у Києві, продовжує журналістську діяльність та віднедавна працює й у виданні Район.Херсон.

Як жили в окупації, як вдалося зберегти команду та що робили для аудиторій, які виявилися максимально розпорошеними на Херсонщині, журналістка розповіла на West Media Forum у Луцьку.

Журналісти видання Район.in.ua зафіксували розповідь Євгенії Вірлич про життя та роботу на окупованих територіях.

Перш за все редакторка Кавун.City пропонує ставити себе на місце людини, думати про що ти говориш та пишеш.

«Спробуйте поставити себе на місце людини, яка виїжджає, або залишається в окупації. На жаль, чимало історій висвітлюють з «дикими» подробицями виїзду людини, які краще не розголошувати. Коли мене запрошували на форум, Херсон іще був окупований, я продумувала, що я говоритиму. Нині він звільнений… Проте в окупації залишається доволі багато міст: Маріуполь, Мелітополь, Бердянськ, Крим і ще дуже багато українських міст. І коли людина, яка виїхала розповідає в деталях, як виїжджала, а цього дуже багато саме у національних медіа, у телеграм-каналах, на фейсбуці і так далі, в окупації стає жити гірше, в окупації взагалі, м’яко кажучи, дуже нелегко, але ось ці деталі, які розповідають на загальнонаціональних медіа це не просто жах. Мені важко описати, оскільки я бачила наслідки, тобто коли виїзди погіршувалися, коли обстрілювали колони просто показово», – каже журналістка.

Медійниця розповідає, що висвітлювати потрібно саме свої емоції.

«Це рефлексія, відрефлексували «поїхали» далі, а далі стало легше. Але писати деталі виїздів, деталі того, що відбувалося в окупації, вважаю, цього робити не можна. Я перебуваючи в окупації, почитала історії з виїздом просто від людей, які вирішили на фейсбуці поділитися цими історіями у подробицях, я починала дико нервувати це супроводжувалося погіршенням перебування в окупації і погіршенням виїзду. Тому моя порада одна – спробувати поставити себе на місце людини, яка виїжджає, або залишається в окупації», – пояснює Євгенія.

Чоловік Євгенії Вірлич теж медійник. Саме до війни подружжя мало на меті реалізувати проєкт, у рамках якого було висвітлення сесій Генічеської та Херсонської міських рад. 

«24 лютого мала відбутися сесія Генічеської міської ради, а 25 лютого – Херсонської. До Генічеська планував їхати мій чоловік. О десятій він мав бути у сесійній залі. Враховуючи відстань, о четвертій ранку йому потрібно було уже відправитися із автовокзалу. Чоловік поїхав. Через деякий час телефонує і повідомляє, що автобус не йде через Херсон, а звернув на Каховку, ну таке буває. Думаю, завалимо грант на самому старті. Отож треба було щось вигадати. Почали шукати знайомих, які нині у Генічеську, аби допомоги нам, оплатимо роботу. Здавай квиток і їдь додому. І в цей час я відкрила ноутбук, щоб написати своїм у Генічеськ. І у мене був ступор, там уже стріляли, тобто це було пів на четверту ранку, я вже від ноутбука не відходила і зрозуміла, що якби я не вірила в Бога, то саме зараз почала б вірити і таких збігів було дуже багато», – згадує медійниця.

Перші робочі будні були напруженими. Через те, що журналісти опинились під прицілом ворога, редакція працювала за  зачиненими дверима. Вони продовжували писати, допоки зник український зв’язок та інтернет. Інформували місцевих про те, де можна придбати ліки, продукти, розплатитися готівкою чи карткою. Саме це вдавалося завдяки роботі усієї команди. 

«У мене чарівна команда, яка з нами від старту медіа. Ми навчилися подавати контент таким свіжим, прикольним, іноді й страшний, але, на превеликий жаль, така реальність. Незалежно від наявності фінансування, наявності грантів, вони все одно продовжують підтримувати видання. 24 лютого зрозуміли, що це почалося, і в нас був загальний ступор, не знали, що робити, офіційні особи нічого не коментують», – зазначає Євгенія.

Часто у Херсоні на медійників, грубо сказано, але воно так по суті є – було відкрито полювання. Вони потрапили в ту категорію осіб, так само як атовці, як військові, і їх почали декого викрадати, погрожувати. Через ці події журналісти почали виїжджати із тимчасово окупованих територій. Хоч чимдуж намагалися втримати видання на плаву під час окупації. 

«Чотири з половиною місяці ми з чоловіком пробули в окупації. Мої медійники по одному виїхали і це було абсолютно правильне рішення. Нас шукали доволі оригінальними способами. Коли не знайшли і ми не реагували на ці провокації, народилася плітка – ніби ми виїхали до Польщі. І ця інформація так добре розійшлась, що два місяці ми сиділи і нікуди не виходили, нам допомагали малознайомі люди. Ми розуміли, що навіть рідним маємо сказати, що виїхали, бо в певний момент вони можуть прийти щось нам принести і їх випасуть. Отож Польща практично нас врятувала. В окупації зайнялася плетінням, щоб геть не збожеволіти. Ми трималися більше двох місяців і для мене був страшний день 30 квітня, коли в Херсоні вперше зник зв’язок, він зник взагалі. І я подумала, що ті, хто вірить, що ми в Польщі, побачать, що на сайті нічого не виходить, вони здогадаються, що ми тут. Але наш колега, який виїхав з окупації, зрозумів, що відбувається. Він наповнював сайт і тг-канал моєю риторикою. Згодом змінювали локації. Нас шукали, нас здавали люди, проте й нам допомагали. І тих, хто нас здавав було в рази менше тих, хто нас прикривав», – зізнається журналістка. 

За словами редакторки, видання Кавун.City майже не втратило свою аудиторію, проте  знизилася відвідуваність. 

«В окупації заходити на сайт дуже тяжко навіть через VPN. Контент ми публікували у тг-каналі, бо в окупації це єдине джерело нормальне джерело інформації, куди люди заходили. Наша аудиторія потроху повертається назад, але ми працюємо для херсонців не лише в Херсоні. Наша редакція працює на імідж міста для всіх. Ми відповідальні за контент, який подаємо», – додає медійниця.

***

Публікацію підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України