Коли я повернулася додому, відчула себе чужою в місті...
-
-
>
-
>
-
>
140664
Хочу поділитися з вами своєю історією та думками про те, як ми можемо допомогти нашим захисникам адаптуватися до цивільного життя після повернення з війни.
Я знаю, що ви всі дуже цінуєте та поважаєте тих, хто став на захист нашої країни та нашої свободи. Вони – справжні герої, яким ми завжди будемо вдячні. Але чи знаєте ви, що для багатьох з них повернення додому не означає кінець боротьби? Навпаки – вони стикаються з новими викликами та труднощами, які можуть перешкоджати їхньому щасливому життю.
Я сама пережила це на власній шкірі. Я була учасницею АТО/ООС, та ВІЙНИ, де я служила у бойовому батальйоні. Я бачила страх, біль, смерть та руйнацію. Я втратила багатьох друзів та побратимів. Я намагалася рятувати життя тих, хто потрапив під обстріл. Я не раз ризикувала своїм життям заради інших. Потрапивши до російського полону, мене звинувачували в речах, які я не робила, я рятувала життя, коли мене звинувачували в протилежному.
Коли я повернулася додому, відчула себе чужою в місті. Я не могла знайти спільну мову зi своїми родичами та друзями, якi не розуміли, що я пережила. Я постійно переживала стрес, психологічні травми, депресію, тривогу. Я не мала цiлi у життi, не мала бажання робити щось корисне чи цiкаве. Я ненавиділа себе за те, що живу, коли інші гинуть. Не могла насолоджуватися простими речами, якi раніше мене радували. Я відчувала себе самотньою та забутою.
Але...
Але я не здалася...
Я зрозумiла, що повинна боротися за своє життя так само, як боролася за свою країну. Почала шукати допомогу та підтримку. Звернулася до психолога, який допоміг мені розібратися у своїх емоціях та почуттях. Я почала відвідувати групи самодопомоги для ветеранів, де знайшла розумiння та спiвчуття. Почала навчатися нових навичок і професiй, якi дали менi можливiсть знайти роботу та заробляти на життя.
Я почала долучатися до волонтерських проєктiв та iнiцiатив, які допомагають українським воїнам та їхнiм сiм’ям. Почала вiдновлювати стосунки з моїми близькими та друзями, якi побачили, що я змiнилася на краще. Я почала цiнувати своє життя і життя iнших людей. Почала вірити у себе та у своє майбутнє.
Я розповідаю вам про це не для того, щоб похвалитися чи залучити увагу. Я розповідаю вам про це для того, щоб показати, що адаптація до цивільного життя після війни – це можливо. Це – нелегкий процес, але це – не неможливий процес. Це процес, який потребує багато сили, волі, наполегливості та допомоги. Процес, який може привести до нових можливостей, перспектив і радостей.
Я хочу закликати всіх вас до активної участі у житті ветеранської спільноти. Ми повинні бути поруч з нашими захисниками у цей складний час. Ми повинні допомагати їм адаптуватися до нового середовища, навчатися нових навичок, знаходити роботу, будувати кар’єру, розвиватися як особистості. Ми повинні показувати їм нашу солідарність та подяку за їхню службу. Ми повинні бути їхніми друзями, партнерами, соратниками.
Ми всі – одна родина, і разом ми зможемо подолати будь-які виклики. Мир і любов – наша мета і наша сила.
Живімо так, щоб наші герої були горді за нас і за себе. Живімо так, щоб наша країна була щаслива, вільна та незалежна.
Читати також: Коли ваш чоловік повертається з полону
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
Коментарі