Життя у «вірті»: як це відбувається та чим українську молодь приваблює анонімне відверте спілкування

Те, що молодь і підлітки, ба більше, і старші люди, багато часу проводять в інтернеті та різноманітних соцмережах, не новина. Однак в Україні набуває дедалі більшої популярності така модель нереального життя, як «вірт». Хтось вважає, що це невинні  відверті переписки в мережі, проте це лише частково так. 

Деякі користувачі настільки занурюються у віртуальне середовище, що проживають там окреме життя, приміряють різні соціальні та гендерні ролі. Найчастіше це відбувається в анонімних чатах, наскрізною темою яких є життя персонажів зі східної культури, а саме кей-поп співаків, акторів чи героїв аніме та відеоігор. 

Про що там спілкуються та як це впливає на реальне життя, читайте у матеріалі Район.Життя.

З’ясувати, як влаштований «вірт», нам допомогла колись активна користувачка таких чатів Аліна (ім′я змінене). А сходознавиця Марія Петрушкевич пояснила феномен популярності східних культур на наших теренах.

Від тебе реального нічого не залишається

«Я вже багато років фанатка гурту «BTS». Тому в моєму оточені є достатньо людей (армі), які слухають корейську музику та читають фанфіки. І в цьому середовищі я познайомилася з дівчинкою, яка сиділа у «вірті». До того я чула про «вірт» тільки з Тік Току. Мені періодично в рекомендаціях вистрибували відео, але я не заглиблювалась. Ця дівчина сиділа там досить довго, тому розповідала багато різного. Я мала сумніви, чи варто мені туди вступати, адже розуміла, що це потребує часу», – розповідає Аліна.

Але цікавість перемогла.

Пані Марія Петрушкевич  виділяє два ключових моменти, які сприяли поширенню східних культур та традицій у нас.

«По-перше, розпад СРСР, коли відкрилися кордони та одночасно став явним величезний вакуум у духовному, культурному та естетичному житті. І щоб заповнити цю порожнечу, недостатньо було лише національних традицій, тому водночас із відродженням українського до нас активно стали приходити східні релігії, кухня, попкультура та, звичайно ж, моделі стосунків. По-друге, це початок масового використання інтернету, коли зникли просторові кордони та українська молодь отримала доступ до найрізноманітніших зразків світової культури та повсякденного життя», – каже Марія Петрушкевич.

Зі слів дівчини, що мала досвід віртуального життя, основне місце «зустрічі» – анонімні телеграм-канали. Щоб доєднатися до них, потрібно створити окремий профіль.

«По-перше, вибираєш будь-якого персонажа – ім’я, вік, стать, сексуальну орієнтацію на власний розсуд. Виходить, від тебе реального нічого не залишається. Або залишається, але це ніхто не може перевірити. Головне правило – не листуватися з реальними людьми з віртуальних сторінок. І, певно, мене це найбільше насторожувало. Крім того, помітила, що там тусується багато підлітків», – ділиться Аліна.

Між собою учасники «вірту» утворюють «клани», тобто певні спільноти за інтересами. Кожен клан має свою назву та адміна, а між учасниками чату розподіляють ролі.

«Є змога навіть вибирати собі пару. Переписуватися можна про що завгодно. Наприклад, описувати свою рутину чи ділитися думками. Часто у чатах відбувається віртуальний секс: там розлого описують хто куди і як. Якщо на годину відірвешся, то повністю випадаєш із контексту діалогу. Попри те, що групи переважно малочисельні (17-20 людей), складається враження, що дехто просто переїхав жити туди з валізами та повністю «забив» на реальність», – зізнається співрозмовниця.

У вірт-площині не існує певних правил побудови стосунків чи моделей спілкування. Кожен обирає те, що його приваблює. Ба більше, віртуальне життя взагалі не має табу.

Сходознавиця Марія Петрушкевич також відзначає, що відмінності в традиціях та моделях стосунків у східній та українській культурах незначна. 

«Ці культури розвивалися на спільних світоглядних засадах: поваги до старших, соціальної ієрархії, патріархату. Тому моделі стосунків між молодими людьми будувалися за двома основними принципами: жіночої цнотливості до шлюбу та покори у виборі батьками шлюбного партнера. Але романтичні почуття ніхто не скасовував, тому молоді люди винаходили різні способи, як спілкуватися без стороннього нагляду», – каже науковиця.

Та все ж, на думку пані Марії, у сучасній попкультурі східні моделі стосунків залишаються екзотичними, деколи незрозумілими та таємничими, із красивими ритуалами та правилами етикету. Це і приваблює найбільше, особливо західну, європейську та американську молодь. 

Аліна розповідає, що спостереження за тим, як її подруга віддавала туди всю себе, змусило її досить швидко відмовитись від віртуальних друзів.

«Вона мало гуляла, а коли ми спілкувалися, усі розмови зводилися до вірту. Вона говорила про свої віртуальні стосунки. Про чувака, який їй подобався. Пригадую, він мав вийти з чату. І вона дуже переживала, плакала, хотіла його якось утримати. Але, як на мене, то звична річ, що у переписках людина може подобатися, але ж по суті ти абсолютно не знаєш, кому відкриваєшся. І це призводить до того, що ти втрачаєш себе в реальному світі, втрачаєш реальних друзів, а натомість розпинаєшся перед незнайомою особою, невизначеної статі та віку», – розмірковує дівчина.

Сходознавиця Марія Петрушкевич має пояснення такої романтизації стосунків із людьми, яких візуально не можна побачити.

«Наведу лише один приклад, але особисто для мене дуже цікавий та показовий. В західній традиції, зокрема і в нас, щодо романтичних стосунків молоді заведено вживати словосполучення «любов з першого погляду». Тобто, коли молоді люди закохуються у зовнішність, а вже потім починають знайомитися ближче та розмовляти. А в японській культурі, яка дуже сильно вплинула на корейську культурну традицію, був феномен «любові з першого слова». 

Неодружені хлопець та дівчина могли зустрічатися лише в присутності третьої особи та часто вони спілкувалися через ширму, тобто не бачили один одного. Романтичні почуття виникали не від того, що вони бачили, а від того, що вони чули та як розмовляли. Погодьтеся, досить незвично для нас. Проте така увага до слова та манери говорити вплинула на сучасні стосунки молоді», – розповідає Марія Петрушкевич.

Це своєрідні ігри зі свідомістю

Наша співрозмовниця зізналась, що і в неї було відчуття «повного занурення».

«Був момент, коли я там трохи «підвисла». Бо тоді здавалося, що це ніби зближує тебе з музичним гуртом, який ти любиш. Якщо заплющити очі, можна подумати, що переписуєшся з кумиром. Це і зачаровує, і лякає. Бо нагадує такі собі ігри зі свідомістю», – каже дівчина.

Булінг у таких листуваннях – звична річ. Попри те, що Аліна, з її слів, була учасницею нормального колективу, усе ж помічала елементи цькувань.

«Коли ти подаєш заявку, щоб приєднатися до чату, то ніколи не знаєш, до яких людей потрапиш. Але з досвіду впевнена, що виникне сильна емоційна прив’язка. «Віртовська компашка» стає як сім’я, в якій люди відіграють відведені ролі наповну», – розповідає Аліна.

Коли постав вибір, куди більше вкладатися, дівчина обрала реальність. 

«Це забирає дуже багато часу та сил, які йдуть у нікуди. У мене в реальному житті було багато хорошого, тому, можливо, мене й не затягнуло. Я, до речі, так і не видалила сторінку, з якої переписувалася. Не знаю, чи функціонує та група, чи сидить там подруга, але я просто перестала читати чати й почала більше приділяти часу реальному життю», – каже дівчина.

На відстані прив’язаність формується швидше

Історія Аліни закінчилась хепі-ендом, тому що вона змогла визначити власні життєві пріоритети. Та з досвіду нашої співрозмовниці стає зрозуміло, що учасниками вірт-спільнот є підлітки, якими легко маніпулювати. 

Які загрози це може мати, ми дізналися у психологині Яни Фруктової, яка вже 27 років професійно взаємодіє (як педагог) з підлітками та молоддю.

Яна Фруктова

«Залежності можуть виникати в кризові періоди, коли людина прожила вже попередні сенситивні періоди й адаптувалася до них і має свою ідентичність. Переходячи на наступний етап, вона ще трошки розгублена, тільки формує власне уявлення про себе і намагається дивитися в інших людей, як у дзеркала. Це допомагає їй знаходити своє відображення в інших. І при цьому такими дзеркалами можуть бути як реальні, так і віртуальні постаті», – пояснює пані Яна.

Яна Фруктова дала поради, як говорити з підлітками про їхні онлайн-комунікації.

«Насамперед треба пам’ятати, що існує не тільки фізіологічна, а й інформаційна гігієна. Тому треба узгоджувати обсяг та якість інформації, яку отримують підлітки. Інформацію треба вибирати, бо ми – це те, що ми споживаємо. Тому перше правило – інформаційна гігієна. Друга порада – інформаційна безпека. 

Треба пояснити ще не сформованій особистості, що у віртуальному світі за певними персонажами можуть ховатися люди, характеристики яких не відповідають заявленим. Тобто, що це може бути не дівчина, а хлопець, не юнак, а особа середнього віку, не людина, яка дотримується законодавства, а той, хто вчиняє правопорушення», – каже психологиня.

Зі слів спеціалістки, якщо встановити з підлітками довірливі стосунки, можна уникнути багатьох проблем, зокрема маніпуляцій ззовні.

«Батькам бажано розробити з дітьми спільні алгоритми дій, на випадок якщо дитина отримала якісь погрози чи непристойні пропозиції, щоб вона завжди могла звернутися до батьків і скористатися їхніми порадами та підтримкою, якщо потрібно, то юридичною і правовою», – додає Яна Фруктова.

Людина, яка користується анонімними чатами з якоїсь причини, приховує інформацію про себе, і переважно не з благородних мотивів, переконана психологиня. Саме в анонімних чатах можна отримати неправдиву, некоректну інформацію про секс, що може вплинути на формування поведінки щодо встановлення інтимної близькості з партнером в майбутньому.

«Сексуальна просвіта рекомендована з трьох років, коли діти починають усвідомлювати особливості будови свого тіла, різницю між статями. Є конкретні рекомендації, що саме під час кожного вікового періоду бажано повідомити дитині для того, щоб сформувати у неї позитивне відчуття власної тілесності й відповісти на питання, які її хвилюють. Тому не варто чекати підліткового віку, а можна скористатися тими напрацюваннями, які на сьогодні існують і дуже широко популяризуються», – наголошує експертка.

Зі слів Яни Фруктової, через відстань, на якій відбувається комунікація, формується відчуття безпеки, і це дозволяє користувачу швидше зблизитися з віртуальним партнером і навіть відчувати прив’язаність, яка формується завдяки симпатії та системності. Але це оманлива думка, бо отримати психологічну травму можна і на відстані.

«Вигадані персонажі завжди обираються з огляду на вже наявні симпатії. Це може бути колір волосся, тип статури, розріз очей чи тембр голосу. Тобто ми схильні більше довіряти словам і діям людей, які нам зовні симпатичні. Плюс наш мозок влаштований так, що будь-які повторювані дії у великій кількості з часом він сприймає як буденність та унормовує, а отже надалі позитивно на це реагує. Тому чим більша кількість контактів у реальності, тим більше формується відчуття прив’язаності й бажання спілкуватись далі», – пояснює психологиня.

Так може виникати закоханість, довіра і відчуття дружніх і партнерських стосунків. 

«Наш мозок дуже важко розрізняє реальні та віртуальні подразники. Тому будь-який віртуальний персонаж має більше шансів на формування глибокої прив’язаності з підлітком, ніж реальна людина, яка ззовні не настільки ідеальна, як би хотілося, і немає стільки часу на комунікацію», – переконана експертка.

Щодо того, чи впливають віртуальні стосунки на формування реальних соціальних ролей, відповідь однозначна. 

«Впливають, бо це певні моделі поведінки, які переносяться з віртуального життя в реальне. До того ж вони багаторазово відпрацьовуються, і стають вже готовим алгоритмом дій. І зовсім не важливо, чи у віртуальному, чи в реальному світі. Тому віртуальний світ безумовно впливає на ідентичність особистості, на її уявлення про себе та самооцінку. І все це може проявлятись і скоріш за все проявляється в реальному житті та спілкуванні, які можуть бути більш травматичними через те, що реальна людина має багато спектрів прояву і не завжди вони нам приємні», – пояснює фахівчиня.

Проте у світі не існує чогось абсолютно доброго чи злого. Усе залежить від того, як ми це використовуємо.

«Віртуальний світ хороший тим, що підлітки, та й дорослі, можуть спробувати побудувати й апробувати різні соціальні моделі поведінки. Відчути, наскільки вони їм імпонують. Тому, в принципі, віртуальний світ може бути тренувальним майданчиком для подальшої соціалізації, за умов, що підліток або молода людина чітко диференціюють і усвідомлюють нереальність цього буття», – наголошує пані Яна.

Фахівчиня переконана, щоб допомогти підлітку повернутись у реальність, потрібно виявити й компенсувати те, чого йому не вистачало.

«Можливо, це потреба у визнанні, схваленні, любові, в прийнятті, у творчій самореалізації. Я б рекомендувала дорослим, які опікуються цими підлітками, спочатку виявити ті базові потреби, які наразі актуальні для дитини. Потрібно укласти перелік того, чого не було реалізовано в житті чи залишалось поза увагою, а отже, підліток був змушений піти у віртуальне життя і там переживати ці моменти та закривати ці гештальти», – переконана Яна Фруктова.

Проте все не так просто, адже підлітки під час їхньої вікової кризи можуть намагатися уникати спілкування з дорослими, які вже не є для них авторитетом, як це було раніше.

«Будь-які групові формати взаємодії з однолітками можуть бути корисними як і в короткостроковій, так і в довгостроковій перспективі. У цій ситуації дорослий має бути не стільки батьком, як другом, який буде прислухатися і придивлятися до запитів дитини, яка намагається дорослішати», – наголошує фахівчиня.

Якщо ж мова стосується молоді, то можна самостійно спробувати собі допомогти, послухавши поради спеціалістів. 

«Але це не означає, що людина, якій виповнилося 18 років, зобов’язана всі свої проблеми вирішувати самотужки. Вона може скористатися професійною і непрофесійною допомогою. Непрофесійна допомога – це рідні, друзі, знайомі, а професійна відповідно – психологи та психотерапевти, які допоможуть подолати залежність. Тому що це достатньо складний феномен – проживання психологічного буття в будь-якій залежності».