Як підтримати дітей під час війни: поради психологів

Українські родини вже другий рік переживають дуже складні часи, особливу увагу потрібно приділити не тільки своєму ментальному здоров’ю, але і дітям.

Адже їх психіка може бути не сформована та зовсім не готова для такого травматичного досвіду, пише видання Promum.

Журналісти запитали психологів, як підтримати дітей психологічно під час війни. 

Марія Малихіна, психологиня:

Малюки реагують у першу чергу на емоційний стан дорослих. Важливо при дітях бути максимально спокійним, зібраними. За можливості, грати у звичайні ігри, читати книжки вголос, грати в «слова» й інші варіанти цієї гри. (Наприклад, називаємо предмети, які можна покласти у трилітрову банку). Співайте разом пісні, всі разом діти й батьки. Одноголосне звучання – дуже сильний підтримувальний інструмент. Це допомагає зайняти мозок чимось, крім паніки та жаху. 

Але не треба повністю закривати свої емоції від дитини, не вийде – діти усе відчувають. Пояснюйте, що мама/тато також може бояться, це нормально, боятися зараз нормально. Якщо хочете плакати, обійміть дитину, поплачте разом, дайте собі час на поплакати, але без істерики. Потім разом заспокойтеся, зробіть кілька вдихів і повільних видихів разом, можна триматися за руки, або обійматися. Або продихайте квадратом: на чотири рахунки – вдих, чотири – пауза, чотири – видих, чотири – пауза. 

Погладьте одне одного, поплескайте, розітріть, особливо, якщо є відчуття, ніби морозить. Нагрійте стопи ніжок. Ніжки – це відчуття безпеки. Зробіть масаж животика, розслаблення живота знімає страх. Подихайте у дитину (у вушко, щічку, лобик) гарячим видихом – наповнюємо любов’ю, сміливістю, впевненістю, а виходять всі погані емоції (у дітей гарна фантазія, вони вірять і візуалізують, навіть моя 9-річна). 

Зі старшими важливо говорити про те, що відбувається. Але пояснюйте, що наші дії направлені на захист і нас захищає наша армія. Не все, що бахає – то атака, коли відбивають атаку, теж бахає. Проговорюйте емоції. 

Якщо дитина плаче, це нормально, заспокоюємо. Звертаємо увагу на те, коли НЕ плаче, хоча мала би. Це шокова реакція, з неї треба виводити. При страху і тривозі часто морозить – даємо пити щось тепле, закутуємо в ковдру/ плед, обіймаємо. Головне спровокувати на плач! 

Гаджети: ігри на телефонах (але ігри без насилля), на проходження рівнів, будуємо міста, тетріс; мультики - все можна, гарно відволікає увагу. Але не забувайте про книжки, ігри й особливо безпеку у мережі. 

Зараз слова батьків – закон, так і кажемо: «ти робиш, як я кажу, потім поясню». Потім пояснюєте на доступному рівні. 

У дітей може бути регрес поведінки – капризи, енурези, запор, прилипає до рук. Пеленати в плед, качати на руках, колискова – повертаємо в період немовляти. Це ресурсний стан. 

Можуть смоктати пальці, гризти нігті – нормально, не забороняємо, не сваримо, всі нігті не згризе. Це вроджена інстинктивна реакція на стрес – самозаспокоєння. Стрес мине, через деякий час все пройде.

І ще! Помічаю, що діти починають грати у війну одне проти одного: типу я українець, ти росіянин, я тебе вбив. Так не можна! Нехай малюють, «вбивають» малюнки, іграшки, конструктор, але ні в якому разі не один одного

Ганна Гаєвська, психологиня 

Обговорюйте з дітьми їхні почуття та переживання (можна скласти список речей, що спричиняють страшні спогади й думки). Хочу зазначити, що корисно проявляти свої різноманітні емоції, як дорослим, так і дітям, бо вони також відчувають: шок, невіру, відчуття присутності, гостру тугу та розсіяність. 

Дітям будь-якого віку потрібно нагадувати, що вони нічого не зробили, що спричинило чиюсь смерть, немає їхньої провини. Їм важливо пояснити, що вони не настільки всемогутні, та іноді речі відбуваються через зовсім інші причини. 

Більш дорослі діти можуть писати листи, в яких описувати щось важливе та особисте, а діти дошкільного віку нехай займаються творчістю, а саме вимальовувати як переживання, так і радісне майбутнє. 

Пояснення дорослих з приводу того, що трапилося, можуть викликати у дітей змішані почуття. Діти можуть бути спантеличені, як їм чинити, якщо, наприклад, їм дають такі суперечливі поради, як «будь дорослим і тримай емоції при собі», а потім – «плакати – це нормально і можна». 

Хочу підкреслити, що добре було б використовуйте термометр страху – попросити дітей говорити слова, пов’язані зі страхом, а вже потім оцінити їх значущість від 1 = взагалі не страшно, а – 10 = повністю нажаханий/засмучений. 

Важливо повернути дітей до улюблених активностей, нехай навіть маленьких, якщо є така можливість. Діти – це наше майбутнє, майбутнє нашої країни, зараз дуже важливо піклуватись про них.