Рівність, яка дратує? Три міфи про права жінок
2467
Чи питали вас або ваших знайомих жінок на співбесідах, як вони поєднуватимуть роботу і сім’ю? Насідали із запитаннями, чи планують народжувати дітей і коли? А тепер спробуйте згадати, скільки разів ви чули щось на кшталт: «Цим жінкам усе мало», «Обмеження прав жінок — штучно перебільшена проблема» та навіть «Я за рівність, але проти фемінізму». Такі фрази показують хибне уявлення про гендерну рівність. Часто це наслідок гендерної дезінформації, яка роками демонізувала рух за права жінок.
Майже 9 із 10 людей у світі мають упередження щодо жінок — показують дані ООН за 2023 рік. В Україні, згідно з дослідженням, щонайменше одне гендерне упередження мали 84,21 % опитаних.
Які міфи про боротьбу за рівність досі існують і чому нам пора з ними попрощатися
Міф 1: «Жінки вже мають усі права»
Якщо порівняти становище жінок зараз і 100 років тому — прав у них справді побільшало. Жінки працюють, навчаються, голосують, обираються в парламент. Чого ж ще бракує? Щоб відповісти на це питання, саме час звернутися до фактів.
Уявіть, що вам платять менше, ніж вашим колегам, лише тому, що ви рудий/-а, невисокого зросту чи маєте 50-й розмір ноги. Звучить як маячня, чи не так? Але середня зарплата жінок в Україні на 18,6 % нижча, ніж у чоловіків. І це не про те, що жінки працюють гірше чи займають нижчі посади. За словами Уповноваженого з прав людини Дмитра Лубінця, основні причини гендерного розриву — систематична дискримінація та недооцінювання праці жінок.
Їх досі менше на керівних посадах (близько 36 %), в органах влади (21 % депутаток у ВРУ), у медіа як експерток (34 %). А ще є домашнє насильство, від якого лише у 2024 році постраждали понад 5000 людей. Більшість із них — жінки та діти.
Деякі з цих проблем не зникли, а навпаки загострилися з початком повномасштабної війни. Тож якщо чуєте, що хтось заявляє, ніби рівноправ’я вже настало і фемінізму немає за що боротися, пам’ятайте: це маніпуляція, далека від правди.
Міф 2: «Фемінізм — це щось західне та чуже»
Часто можна почути, що фемінізм нам нав'язали. Але якщо поглянути на українську історію, тут фемінізм з’явився задовго до слова «грант». Наталія Кобринська, Олена Пчілка, Леся Українка — жінки, які говорили про рівність ще у XIX столітті. Вони не чекали підтримки ззовні, а самі видавали книжки, організовували товариства, писали про освіту, свободу, права.
В радянські ж часи рівність жінок і чоловіків декларували лише на папері. Працівниця, домогосподарка, мати, «берегиня» — усе в одному флаконі. Така «рівність» залишала жінці одне: вигоріти, але не скаржитися.
Міф 3: «Гендерна рівність вигідна тільки жінкам»
«Ну добре, але це ж усе для жінок. А я тут до чого?» — ще одне поширене запитання, яке можуть поставити чоловіки. І ось тут найцікавіше. Бо гендерна рівність вигідна всім. Не вірите?
- Світлі вулиці, безпечний громадський простір, швидке реагування поліції — все це вимоги рухів жінок. Але хто почувається краще на добре освітленій вулиці? Усі.
- Оплачувані декретні відпустки для обох батьків — не тільки можливість для жінок поєднувати материнство і роботу. Це також крок назустріч чоловікам, які прагнуть брати повноцінну участь у вихованні своїх дітей.
Брак гендерних стереотипів дає змогу як жінкам, так і чоловікам реалізовуватися в будь-яких сферах, де вони хочуть. Так само як і боротьба з домашнім насильством, рівний доступ до праці, освіти чи охорони здоров’я — усе це робить суспільство кращим для всіх, а не лише для жінок.
Як дискредитують рухи за права жінок
Дезінформація про рух за права жінок може набувати різних форм. Серед них:
- Створення образу феміністок як чоловіконенависниць, дивних, агресивних, нещасних, самотніх тощо. Антифеміністичний контент ілюструють фото з окремих акцій, де учасниці вдягаються екстремально (або навпаки роздягаються), влаштовують гучні перформанси тощо.
- Перекручування самого поняття фемінізму та його вимог. Часто використовують риторику, що феміністки насправді хочуть не рівності, а привілеїв, пригноблення чоловіків тощо.
- Демонізація руху за права жінок та гендерної рівності як таких, що нібито руйнують «традиційні цінності», інститут родини. Зокрема, такі меседжі поширювали, щоб завадити Україні ратифікувати Стамбульську конвенцію. Держави, які це зробили, зобов’язуються захищати жінок від усіх форм насильства та співпрацювати з іншими країнами в цьому питанні.
Фейки про рухи жінок часто поширює і російська пропаганда. Яскравий приклад — дискредитація антитрампівського руху «Марш жінок» у США російською «фабрикою тролів».
Як боротися з цією дезінформацією? Почати з простого — слухати й перевіряти факти. Чи справді все так погано? Чи справді комусь платять за «руйнування інституту сім’ї»? І кому може бути вигідно, щоб шлях України до гендерної рівності та демократичних цінностей був якомога довшим? Критичне мислення — головна зброя проти будь-якої дезінформації, включно з гендерною.
***
Статтю створено в межах проєкту «Зміцнення правдивості, прозорості та демократії для протидії дезінформації», що втілюється ГО «Інтерньюз-Україна» за підтримки уряду Канади.