«Бабуся казала, що совєти поламали календар», – миколаївчанка Інна Черкесова, яка через війну переїхала до Луцька

Заслужена майстриня мистецтв України Інна Черкесова після початку повномасштабної війни переїхала з Миколаєва до Луцька. 

Зараз Інна Григорівна як професорка викладає у Волинському національному університеті імені Лесі Українки та навіть подарувала 39 своїх виробів Волинському краєзнавчому музею.

Район.Життя вирішив розпитати Інну Черкесову про те, як святкували Різдво на Миколаївщині в часи її дитинства, які родинні традиції вона має та які страви готує. Далі – історія від першої особи: 

Читати також: «Вражена людьми тут»: миколаївська мисткиня, рятуючись від війни, переїхала до Луцька і відкрила свою виставку

25 грудня моя бабуся тихенько йшла до церкви 

Різдво відзначаю 25 грудня – як було до радянських змін, про які мені розповідала моя бабуся та її старші сестри. За радянщини люди пристосовувалися до змін, хоча це не подобалося. 

25 грудня кожного року моя бабуся Анна Йосипівна тихенько йшла до церкви. А перед цим вдома готувала кутю, пекла рулет з маком та булочки з солодким сиром та родзинками і варила узвар. 

Ми вечеряли нашою маленькою родиною 24 грудня, а 25-го бабуся із сестрами разом йшли до церкви. Так, щоб  знайомі та сусіди не бачили. Бо я ж була «октябрьонок», потім «піонерка». 

Мені б були непереливки у школі, якби хтось з вчителів та сусідів побачив, що бабуся святкує Різдво, як до революції. 

Інна Черкесова

Усі святкували Різдво таємно

Напівофіційно вважалося, що Різдво треба святкувати 7 січня, а це вже після Нового року. Знову бабуся пекла смаколики і готувала з кутею різдвяний стіл. Мене вчили не розповідати нікому, що ми святкуємо Різдво. Але усі сусіди, усі родини однокласників і вчителі – усі святкували! Хто в партії був, то тішився вдома і до церкви не ходив. 

А нам, дітям, було добре: ялинка вся в іграшках та бусах під стелю, у червоному куті три ікони: Божа матір і святий Чудотворець Миколай, і зовсім маленька – Серафима Саровського. Ікони були прикрашені вишитими накрохмаленими, з мереживом на кінцях, рушниками, сухими квітами та голівками маку. Бабуся молилася. 

А я із задоволенням смакувала рулетами з маком, узваром і казала бабусі, що у школі нас вчать, що релігія – то є опіум.  Бабуся тяжко дихала, тихенько витирала сльози і говорила, що у цій школі взагалі з розумних роблять баранів. А тому, що вчать «баранячій» абетці: Аа, Бе бе… А за часів її школи вчили: Аз, Буки, Веді – Я відаю (знаю) Бога! Бабуся казала, що совєти поламали календар…

Тому зараз для мене нічого не змінилося. Наші пращури були мудрі, зналися на астрономічних подіях. То Різдво 25 грудня логічно правильне. Потім Новий рік (європейський), потім Водохреща. Все повернулося на круги своя. 

Головне – щоби Бог був у серці й жити за Божими заповідями.  Молю кожен день Творця, щоб врятував Україну, наших захисників! Щоб швидше прийшла наша Перемога!

Читати також: 25-го грудня: як волиняни переходять на нову дату святкування Різдва

Різдвяні традиції

За радянщини пройшло моє дитинство. Я росла у суворому промисловому місті. Колядувати або щедрувати заборонялося. По селах все ж зберігалися традиції. Ми з мамою з напеченими бабусею смаколиками ходили до моєї хрещеної мами, болгарки Любові Гребенюк.  

А коли в мене вже росли свої діти, то на Різдво я і мама, поки була жива, готували святковий стіл, де головною була кутя та узвар. Мак для куті запарювався, потім розтирався до білого кольору кінцем качалки (замість макогону) у спеціальній макітерці. Для куті у мене спеціальний посуд був – львівська кераміка. Я вмію робити дуже смачну кутю, а в керамічній мисці кутя набуває особливого смаку…

Тож цього року на Різдво зроблю кутю та узвар, запалю свічки, відкрию на ноуті фото своїх рідних і пригадаю своє дитинство… Завдяки моїм рідненьким бабусі Нюрочці, мамусі Оленці, дяді Віті (мамин брат) у мене було щасливе дитинство!

Як відзначають Різдво у Миколаєві

У Миколаєві, як і по всій Україні, відзначають Різдво. Хто хоче – йде до храму. На розі вулиць Садової і Центрального проспекту (колись Херсонської) стоїть український храм Кас(ш)перовської Божої Матері.  Українці, патріоти, освічені й розумні віряни йдуть саме у цей храм. Хто в хорі співає на кліросі, хто молиться… Йдуть додому, несуть свічки з вогниками. 

Святкують родиною. Усі готують кутю, варять узвар, печуть рулети з маком. Готують рибу смажену, фаршировану – хто як. М’ясні страви вже їдять на Різдво. Християнські традиції усюди одні й ті ж. 

Покоління моїх бабусь знали щедрівки, колядки, пісеньки, «Щедрика» співали. А моє покоління радянська школа утискала, забороняла співати навіть щедрівки. Слава Богу, зараз «Щедрик» звучить по всій планеті!

Я безмежно вдячна Волині, Луцьку, ВНУ імені Лесі Українки і особливо ректору професору Анатолію Цьосю та проректорам Юрію Громику, Наталії Благовірній, декану Віталію Охманюку, завідувачці кафедри Ользі Каленюк за прихисток і роботу! За довіру, за людяність і душевність! За можливість більш спокійно дихати повітрям смарагдово-оксамитової Волині!

Виставка робіт Інни Черкесової у краєзнавчому музеї

Рецепт куті

• 2 склянки пшеничної крупи відварити до м’якості зерен.
• Запарений мак (за бажанням – приблизно одна склянка) розтерти до білого кольору.
• Ядра волоських горіхів (1 склянка, можна й трохи більше) обсмажити і потовкти качалкою. 
• Запарити родзинки.
• Окремо відварити 1-2 склянки чорносливу з 4-5 стол. ложок без верху цукру. 

Налити у каструлю 700-800 мл води, закип’ятити й кинути чорнослив без кісточок. Кинути кілька пряних гвоздик. Добре проварити так, щоб чорнослив став м’яким.  Чорнослив витягнути, остудити, мілко порізати.

У керамічній мисці змішати відварену пшеницю, горіхи, родзинки, чорнослив, мак. Все добре вимішати, залити відваром від чорносливу. Закрити кришкою і дати настоятися. Смачного!

Авторка листівки - Інна Черкесова