Автомобіль – засіб порятунку. Як війна змінює стереотипи про жінок за кермом

«Я була впевнена, що якщо буде загроза, я завжди сяду за кермо і вивезу своїх дітей у безпечне місце», – розповідає рівнянка Оксана Кравець про свої відчуття 24 лютого, коли в Україні розпочалась повномасштабна війна. Наявність авто, водійського посвідчення та вміння кермувати стало своєрідним самозаспокоєнням для жінки в перші місяці війни. 

Війна багато змінила в житті українок. Сотні тисяч жінок на автівках рятували своїх дітей з-під обстрілів. Жінки везли гуманітарну допомогу та приганяли автомобілі для ЗСУ. Когось війна спонукала отримати водійське посвідчення, а когось відточувати свої вміння у кермуванні на випадок «а раптом». 

Всі ці факти мали б спонукати суспільство позбутись гендерних упереджень щодо жінок за кермом. Але чи відчувають зміни самі жінки. 

Про це журналістка Район.Життя поспілкувалась з трьома учасницями дорожнього руху: водійкою, інструкторкою з водіння та регулювальницею. 

Автомобіль як засіб порятунку 

Оксана Кравець працює журналісткою та комунікаційницею. Вона заснувала освітній проєкт для вагітних «Пузата мама» у Рівному. За кермом жінка 9 років. Оксана переконує, що автомобіль в наш час – це не розкіш і не показник статусу, а засіб пересування, необхідний як для чоловіків, так і для жінок. А зараз, коли наша країна у війні, функції автомобіля в її житті ще більше розширились. 

Оксана отримала водійське посвідчення у 2014 році. Склала іспит і того ж дня сіла за кермо та разом з двома дітьми подолала 120 кілометрів дороги до батьків. З того часу автомобіль – частина її щоденного життя. 

Оксана Кравець з донечкою Златою

«Коли народилась дитина, з’явилось більше потреб в оперативному переміщенні містом: завезти дитину в садок, забрати з садка. Мені як мамі хотілось, щоб моя дитина відвідувала додаткові заняття, а це було складно поєднати з роботою. Я не всюди встигала. Отримання посвідчення стало логічним етапом мами, дружини, людини, яка працює, планує свій час та свій графік. Зараз у мене двоє дітей і я не уявляю свого життя без автомобіля», – розповідає Оксана Кравець. 

Жінка є засновницею відомого у Рівному та за його межами проєкту для вагітних «Пузата мама» і, каже, автомобіль їй був потрібен, щоб втілити всі плани, ідеї та бажання у проєкті. 

Щоб зробити свій проєкт більш впізнаваним, Оксана нанесла маркування на задньому склі автомобіля. 

«В мене на машині є наклейка "Пузата мама". І дуже часто водії, коли бачать наклейку, розуміють, що за кермом жінка. Буває, коли ти їдеш, не порушуючи ПДР, в межах дозволеної швидкості, водії можуть обганяти там, де обгін заборонено, або навіть підрізати… Але буває й навпаки. Водії бачать цю наклейку, і мені допомагають, наприклад, звільняють місце для паркування», – ділиться Оксана.  

Твердження, що лише чоловік має кермувати авто, рівнянка вважає пережитком радянських часів. 

«Жінка за кермом – це реальність сьогоднішнього світу. Жінки мають можливість відвозити дітей в безпечне місце, працювати та займатися іншими справами», – додає вона.

Оксана як відповідальна водійка завжди сама стежить за технічним станом своєї автівки. Сама їздить на шиномонтаж, щоб вчасно замінити шини. 

«Це теж моя відповідальність, як і кожного водія, не важливо чи то жінка, чи чоловік», – переконує водійка. 

А зараз в умовах війни автомобіль став для Оксани ще й робочим місцем. Коли вимикають електрику, відшукати місце, де вона є, набагато швидше. А інколи справи доводиться вирішувати, навіть сидячи в авто. 

А у перші дні війни наявність автомобіля та вміння кермувати взагалі було її самозаспокоєнням та психологічною підтримкою. 

«З початком війни ми не виїжджали за кордон, але я була впевнена, що якщо буде загроза для моїх дітей, я сяду за кермо і зможу вивезти їх у безпечне місце. Я стежила, щоб мій автомобіль був завжди заправлений. Для мене це розуміння стало своєрідним методом заспокоєння», – каже Оксана Кравець. 

Вчитись кермувати зараз на часі як ніколи 

За статистикою Сервісного центру МВС у Рівненській області у 2022 році кількість вперше виданих водійських посвідчень жінкам, перевищила кількість посвідчень, виданих чоловікам. Із 16 761 посвідчення, жінки отримали 8920, а чоловіки – 7841.

Порівняно 2021 роком, коли з 15426 посвідчень, виданих вперше на Рівненщині, жінки отримали 7659, а чоловіки – 7767. 

Про те, що водіння – це дуже важливе вміння під час війни, говорить і рівненська автоінструкторка Катерина Голенко.

Катерина за кермом з 1999 року. У квітні матиме 24 роки водійського стажу. Інструкторкою з водіння працює з 2013 року. Тоді у Рівному відкрили філію школи водіння «Автоледі». За цей час у Катерини пройшли навчання близько тисячі жінок і навіть кілька чоловіків. 

Катерина Голенко

Катерина як ніхто знає, що таке – конкурувати у професії та відстоювати свої кордони за кермом, тож радить жінкам вірити у свої сили й не дозволяти ображати себе на дорозі. Бо за кермом усі рівні. Якщо людина – фахівець своєї справи, то байдуже – це чоловік чи жінка. 

«Дотримання правил дорожнього руху – це запорука безпечного водіння. Треба вірити у свої сили і не дозволяти ображати себе на дорозі. Не треба боятись, що тобі хтось посигналив. Сигналять значить бачать, а бачать значить не вдарять. Головне бути взаємоввічливими», – переконує Катерина.  

Катерина Голенко

Війна вплинула і на її роботу. Інструкторка розповідає, що у перший місяць з початку війни охочих вчитись водінню практично не було. Згодом, коли у Рівне почали переїздити люди з місць, де йдуть бойові дії, ситуація змінилась. 

«Люди втекли на захід, до нас, і усвідомили, а якщо доведеться тікати далі, за кордон, то вміння водити авто дуже потрібне. А оскільки чоловікам заборонили виїзд з країни, то вивозити своїх дітей у безпечне місце мають жінки. З початком війни люди зрозуміли, що вміти їздити, – це не просто забаганка, а дуже важливе вміння, яке навіть може врятувати життя», – каже Катерина. 

Стереотипи відходить. Жінка за кермом – це норма

Рівнянка Тетяна Грищук за кермом вже понад 20 років. Шість із них працює у патрульній поліції Рівненщини. Коли в Україні почали вимикати електроенергію і в місті не працювали світлофори, одним із обов’язків патрульної стало регулювання руху на дорогах міста. 

Тетяна Грищук

Тетяна досвід регулювальника мала ще до війни. В цій ролі, розповідає, почувається комфортно. Сигнали регулювання опанувала ще з автошколи, тож проблемою для неї це не стало. Єдиний великий мінус, каже, – це погодні умови й хамство з боку деяких окремих водіїв. 

«Водії та водійки, коли не стикаються зі знаками регулювальника, то, звичайно, їх і забувають. Але зараз ситуація значно краща порівняно з першими місцями, коли тільки почали виставляти регулювальників. Водії вже повторили правила, хто не знав – вивчив. Є тенденція на краще», – каже патрульна. 

За словами Тетяни, немає різниці – жінка регулює рух чи чоловік, грубість у свій бік чують однаково і жінки, і чоловіки.

«Насправді більшість водіїв задоволені та вдячні. Дякують, киваючи головою, чи помахом руки, інколи відчиняють вікно і кричать «дякую». Дехто реєструє подяки на лінію 102 і це досить приємно. Є, звісно, і невдоволені. Якось один водій виїхав на перехрестя та почав сваритись та розповідати, як мені потрібно регулювати рух. Коли мій напарник попросив його від’їхати в бік, щоб розібратись в ситуації, виявилось, що цей водій не знає знаків регулювальника, але добре знає, як вказати регулювальнику», – розповідає Тетяна. 

Бувають і курйозні історії. Одного разу її колезі-регулювальниці з вікна авто кидали цукерки, а якось пенсіонерка принесла в’язані рукавиці регулювальнику і він мусив їх одягнути, щоб не образити добродійку. 

Патрульна пригадує, що на початку війни всі були досить чемними на дорозі. Люди згуртуватись і стали більше поважати один одного. Зараз, каже Тетяна, всі напружені, знервовані й знову з'являються невдоволені водії, які знають свої права, але не знають своїх обов’язків. 

Патрульна каже, що помічає різницю у водінні жінок і чоловіків, а найбільшими порушниками на дорозі вважає пішоходів. 

«Жінки їздять обережніше, акуратніше, повільніше, а чоловіки більш спритні, тому вони, напевно, більше й порушують. От, наприклад, коли стоїть регулювальник, жінці, можливо, треба ще подумати, чи можна їхати, чи ні, в той час три водії-чоловіки вже можуть проїхати перехрестя. А от пішоходи, що чоловіки, що жінки чомусь думають, що ПДР створені для водіїв, а не для них», – розповідає Тетяна. 

Однак зверхність чоловіків над жінками в питанні кермування Тетяна не заперечує. Навіть часом спостерігає і на досвіді свого регулювання.

«Одного разу водійка зупинилась на заборонений сигнал регулювальника, а за нею стояв чоловік другий в черзі. І він їй постійно сигналив, щоб вона їхала. Але жінка стояла правильно. Ні йому, ні їй не можна було їхати. Чоловік без перестанку сигналив, а потім, проїжджаючи вже на дозволений знак, почав показувати мені різні "гримаси" з вікна авто. Хоча насправді правильно їхала водійка, а не він», – пригадує історію Тетяна. 

На жаль, неетична поведінка на дорозі – не рідкісне явище. Хоча за останні роки в Україні значно покращилась культура водіння та ставлення до жінок за кермом, зокрема. Це Тетяна Грищук спостерігає на досвіді своєї роботи, а також на своєму досвіді водіння. 

«Коли я тільки починала їздити, у мене була старесенька машина. Навіть марки не буду називати, бо деякі люди вже й не знають такої. Пам’ятаю, що дійсно на мене показували пальцем, бо жінка за кермом такої старенької машини. Зараз жінка за кермом нікого не дивує. Це нормально і досить поширено. Можливо, деякі чоловіки із стереотипно-застарілим мисленням ще можуть щось закидати, але, направду, це все вже відійшло. Зараз жінка за кермом – це норма», – ділиться Тетяна Грищук та радить жінкам дві речі – дотримуватись ПДР і не звертати уваги на хамів.