Воюємо, щоб цього не робили наші діти. Захисниці про свою службу в армії
-
-
>
-
>
-
>
3684
З початку повномасштабної війни в Україні до армії вступило сім тисяч жінок. Ще у жовтні 2021 року Збройні сили України налічували 31 тисячу військовослужбовиць. Зараз їх – 38 тисяч, а ще близько 12 – цивільні жінки, що вступили до армії. Загалом у ЗСУ – понад 50 тисяч жінок. За цифрами, Україна має один з найбільших показників кількості жінок у збройних силах серед країн-членів НАТО.
Попри таку значну кількість, все ж можна почути стереотипи, що жінкам не місце в армії. Особливо, якщо це стосується зони активних бойових дій. Чи дійсно це так, дізнавалась журналістка видання Район.Життя.
У своїй роті була єдиною жінкою
Анастасія з 2014 до 2016 року очолювала волонтерський корпус самооборони Майдану. Також була радницею в обласній держадміністрації з питань АТО. Адже просто не могла стояти осторонь війни в Україні.
З лютого 2022 року вона почала розуміти, що наступає повномасштабна війна і шукати варіанти, де б могла бути корисною для своєї країни.
Читайте також: Солідарність жінок під час війни: історії українок в Італії
«Потрібно було обирати, з ким воювати, до якого підрозділу долучитися. У мене багато друзів в одній громадсько-політичній організації, то прислухалась до їхніх порад. Обрала добровольчий батальйон, де знала лише трьох людей, з рештою команди познайомились вже після початку повномасштабного вторгнення», – розповіла Анастасія.
До виконання своїх обов’язків жінка приступила 24 лютого. О 9 годині ранку отримала команду, що її батальйон вирушає на війну та о 12:00 вже була на місці призначення.
«Ми воювали в кількох областях, зокрема Чернігівській, Харківській. Я робила те, що могла, і набувала військових навичок вже безпосередньо там, адже подібного досвіду у свої 44 роки не мала. Навчання на полігоні та курси тактичної медицини – це зовсім не те. Зрозуміла, що теорія і практика – це цілком різні знання», – додає захисниця.
Зараз Анастасія вже має інші обов’язки, але свій бойовий досвід згадує з гордістю.
Читайте також: Найкращий подарунок – це перемога. Як волинські волонтери та волонтерки підтримують фронт і переселенців
Спочатку вона дуже боялась зброї, панікувала. Стежила, щоб автомат був завжди на запобіжнику. Прокидалась серед ночі, перевіряла, чи все з ним гаразд. Потім звикла.
У роті вона була єдиною жінкою, але не відчувала дискомфорту. Навпаки – увагу до її потреб. Наприклад, як було п’ять пачок вологих серветок на всіх, то одну завжди залишали їй.
Ніколи не було такого, щоб ділили хоча б якусь роботу на «чоловічу» і «жіночу». Завжди була повага, допомагали одне одному, чим могли.
«Таке враження, що я жила з рідними братами, адже хоч всі перебували в одній кімнаті, не було ніякого дискомфорту. Спочатку мене брали на поселення бойових груп. Подивилися і оцінили, що я зможу, що – ні. Коли погодили мою кандидатуру, це було для мене великою честю. Згодом почали брати на бойові завдання», – продовжує Анастасія.
Єдиний випадок, коли, дійсно, звернули увагу на те, що Анастасія жінка – це перша поїздка на нульову позицію, де кілька днів перебували ворожі війська і тривала так звана зачистка, то командир зробив зауваження, що взяли саме мене.
«Дещо пізніше в нашій роті з'явилась ще одна дівчина – Гільза, вона собака. Евакуйована з Нового Бикова, що на Чернігівщині. Тварина пережила окупацію, всі ці бої. Вона молодчина. Коли була з нами в Барвінковому, на Харківщині, то дуже стежила за нашою безпекою. Коли ми всі бігли в укриття, Гільза стояла на порозі і дивилась за тим, щоб ми всі забігли, тоді вона десь спокійно лягала. Якщо ж хтось не йшов, то бігала з кутка в куток. Вона відчувала обстріли, прильоти», – продовжує розповідь Анастасія.
Читайте також: Діти війни: як на Волині та Рівненщині народжують поміж повітряних тривог
Як виявилось, собачка була вагітною, народила цуценят, одне – не дихало, та військові його реанімували. Жартували, що в собаки були VIP-пологи: і медслужба, і пресофіцер, і ще одна з ключових постатей підрозділу. Сміялися, що, мабуть, лиш по раціях не передавали, що Гільза народжує.
Анастасія каже, що з підрозділом їй пощастило, адже така взаємоповага – це ще й відповідний рівень освіти, самосвідомості.
Читайте також: Дисципліна, дружба, стереотипи. Історії дівчат про навчання у військових ліцеях Луцька
«Повага тут – просто колосальна. Іноді мені видається, що в цивільному житті такого просто немає. Згуртовані, адже всі відчуваємо ризик життя, що залежимо одне від одного. Там не може бути інших стосунків. Також панує повага до командира, яким просто захоплююсь. Це людина з досвідом війни в Україні та у Французькому легіоні. Коли в нас почалось повномасштабне вторгнення, він залишив сім’ю в Європі і поїхав на Батьківщину, тому що в нас – біда. Сказав, що так треба, адже це його війна», – додає Анастасія.
Чоловік захисниці теж воює, але в іншому підрозділі, щоб менше хвилюватися. Доньку-студентку переконують не йти в армію, адже вони воюють заради неї. Анастасія розуміє, що якщо вона цього зараз не буде робити, то воювати доведеться донці. Хоче, щоб та закінчила університет.
Із формою військова проблем не має, вона підходить для її статури. Від бронежилета, звісно, болить спина. Але вона так само болить і в чоловіків. Проте Анастасія вважає, що потрібно постійно дбати про свою фізичну форму.
У жінки було три переломні моменти. Перший дався дуже важко психологічно, коли йшла на війну і не знала, що буде. Другий – коли ротний оголосив, що починаються активні бойові дії, попросив підняти руку тих, хто готові. Анастасія підняла, хоч знала, що гарантовано будуть загиблі. У той момент вирішила, що готова померти за Україну. Третій – коли під час навчання військовій тактиці інструктор переналаштував роту – сказав, що на фронт йдуть не помирати, а воювати.
Читайте також: Водійки на дорогах Волині: які стереотипи руйнують жінки за кермом
«Донці замість обіймів намагаюсь принести перемогу і мир»
Яна зі Львівщини служить у 10 гірсько-штурмовій бригаді Збройних сил України з вересня 2021 року. До того вона працювала в ІТ-компанії, має власний бізнес.
«У ЗСУ пішла, бо просто не могла стояти осторонь. Бувало в нас різне. Іноді чоловіки вважали, що я не справлюсь з тим чи іншим обов'язком через те, що жінка. Та намагаюсь ламати їхні стереотипи і за рік в армії ще нікого не підвела», – розповідає Яна.
Форма, загалом, жінку влаштовує, та все ж має саме жіночі тактичні штани піксель або олива, адже в них інший крій.
Захисниця пліч-о-пліч перебуває з жінками снайперками, операторками «Стугни», медичками, командирками, розвідницями.
«Мені тут зовсім не важко. Єдине – дуже сумую за дитиною, яку не бачила з лютого. Більше в мене нікого немає, та їй замість обіймів намагаюсь принести перемогу і мир. Дуже подобається, що серед військових є багато патріотів, людей своєї справи, спеціалістів, дії яких можна брати собі в приклад», – каже захисниця
Читайте також: «Мамо, в нас війна!» Як волинянки стали вимушеними біженками
Щодня доводиться працювати з великим обсягом інформації
Людмила – діловодка в Повітряних силах України Повітряного командування «Захід», родом з заходу України.
За першою освітою вона – політологиня та перекладачка, а за другою – військова перекладачка. Працювала за спеціальністю онлайн на американську компанію.
Жінку мобілізували у травні 2022 року. А з початку повномасштабної війни вона вже займалася волонтерством.
«Чотири місяці я служу в ЗСУ. Ніколи не стикалась із дискримінацією через те, що я жінка. Мені зустрічалися напрочуд тактовні, виховані, щирі, готові допомогти в будь-який момент військовослужбовці, тому робота дуже подобається. Єдиний дискомфорт приносить форма, яка дуже парить влітку, хоча під час дощів – захищає. Щоденно стараюся думати лише про позитив та використовувати весь отриманий досвід собі та країні на благо», – розповідає Людмила.
Хоч щоденно доводиться працювати з великим обсягом інформації та стислими термінами виконання роботи, пристосовуватися до іншого ритму життя, та служба приносить задоволення.
В Людмили немає вихідних та святкових днів, може потрапити в наряд в будь-який день.
Змінилося усвідомлення самого життя і певна трансформація всього, що її оточує. Рідні підтримують Людмилу, вони – її опора.
«Я вважаю, що повномасштабне вторгнення в Україні є поштовхом для того, що становище жінок-військових покращиться. Хоч, дійсно, якщо жінка займає бойову посаду, то це дуже важко фізично. Проте, якщо ти готова до дисципліни, беззаперечного виконання завдань та відкинути свої певні стереотипи, тоді проблем бути не повинно», – додає військовослужбовиця.
«Найскладнішим на службі вважаю власне уявлення себе на війні»
Надія Замрига та Катерина Литвинчук – прессекретарки пресслужби 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, що базується у Володимирі.
«У ЗСУ я вже вісім років. Свій вибір професії на той час обговорювала з донькою. Рішення приймали разом, через те, що мені доводиться часто їздити у відрядження на Схід. Вона мене повністю підтримала», – розповідає Надія.
Читайте також: «Ми жили… Жили? Живем! у Бучі», – історія сім’ї, яка втекла від війни на Волинь
Катерина на службі вже п'ять років. Жінки раніше разом працювали в цивільній журналістиці та волонтерили. На їхню думку, в Україні ніхто не ділить військовослужбовців на чоловіків та жінок. Ніколи не стикалася з подібним на службі.
«Найскладнішим вважаю власне уявлення себе на війні. На мою думку, до цього ніхто не готовий. Це складно і психологічно, і морально. Все решта можна пережити, дати раду, знайти в собі сили на це не звертати увагу і абсолютно комфортно себе почувати», – розповідає Катерина.
Із початком повномасштабного вторгнення робота жінок стала критично небезпечною, хоч сам алгоритм дій не змінився.
Читайте також: «За популярністю та вигодою не ганяємось»: як волонтер/к/и по всьому світу рятують Україну
«Пресслужба завжди має бути поряд з бригадою. Як виїхали 24 лютого, так і перебуваємо пліч-о-пліч. Були на Київщині, Житомирщині, Луганщині, Миколаївщині, Харківщині. Зараз – це Донеччина», – додає Надія.
На її думку, в армії важливо розвиватися, самовдосконалюватися і залишатися людиною, виконувати функціональні обов’язки. Попри всі складнощі, вона ніколи не жаліла про обрану професію.
У частині, де служать пресофіцерки, – понад 100 жінок від 20 років і до передпенсійного віку. Вони не втомлюються повторювати, що «не ми вибрали війну, а війна вибрала нас». А щоб не воювали діти, мусимо це все зупинити.
Жінкам, які розглядають варіант служби в ЗСУ, радять прислухатися до себе, а не до інших. Це має бути власний свідомий вибір.
Читайте також: Громада спокійного сну: волонтери з Нововолинська роблять ліжка і шиють подушки для ЗСУ і переселенців
-
Сьогодні
-
Завтра
-
Незабаром
