Війна – це робота, і ми намагаємося виконувати її якісно: історія актора, який став воїном і документалістом війни

Микола Бичук у цивільному житті актор та режисер. Широкомасштабне вторгнення чоловік зустрів у Чернігові. Одразу ж долучився до волонтерської роботи, згодом створив документальний фільм про воєнні злочини російських окупантів на Чернігівщині.

Стрічка взяла участь у шести міжнародних кінофестивалях, в трьох з них стала фіналістом і в одному отримала першу премію в номінації документального кіно. Сам Микола оцінює цю перемогу як першу і символічну, адже за головну майбутню спільну перемогу над російськими загарбниками він зараз бореться у лавах 2 Інтернаціонального легіону оборони України. Про це Район.Життя повідомили в Інтернаціональному легіоні.

Не міг залишитися осторонь подій

«Ми розуміли, через яке місто намагатимуться пройти російські окупанти. І що треба бути вдома. Тому поїхали в Чернігів, і там я залишився. Почали займатися волонтерством, а потім, десь через місяць, я долучився до волонтерського пункту і вже разом продовжили цю діяльність. Доставляли медикаменти, одяг,  їжу, виїжджали в райони бойових дій. Було дуже багато роботи», – розповів Микола.

Згодом Микола мобілізувався до війська і вже майже півтора року служить у 2 Інтернаціональному легіоні оборони України. Підрозділ в який би хотів потрапити обрав свідомо заздалегідь.

«Перед мобілізацією я дав собі відповідь на питання, де хотів би служити і чим би хотів займатись. Тому що у Другому інтернаціональному легіоні у мене служать і служили друзі, я чув дуже багато позитивних відгуків про наш легіон. У мене не було жодних сумнівів, що хочу в перспективі служити саме тут. Інші підрозділи навіть не розглядав. Шлях був непростий, щоб потрапити сюди, але це інша історія. Сьогодні я тут, і можу сказати відкрито: «Я з 2 Інтернаціонального легіону», – наголосив Микола.

Для Миколи, як людини творчої, мають велике значення атмосфера та відносини у колективі:

«Люди приходять добровільно. Це великий плюс. Сюди ніхто нікого не тягне силою. Тобто – у людей уже є свідоме рішення. Потім – це інтернаціональна історія. Добровольці їдуть з інших країн захищати нашу Україну. Це теж дуже багато про що говорить. І вже з часом я переконався, що це дійсно унікальний підрозділ – 2 Інтернаціональний легіон. Мені тут подобається і ставлення, і як ми спілкуємося між собою, і як у нас відбуваються спільні заходи».

Часи, в які живуть, не вибирають

Попри компетентність, досвід і визнання у кінематографі, Микола має військову спеціальність, якої не називає з міркувань безпеки, і на рівні з побратимами виконує бойові завдання у складі свого підрозділу.

«Тут що не зміна, то яскраві враження. Кожна ротація – це яскраві враження. Війна – це взагалі таке суцільне яскраве враження. Звісно, краще б його не було, але, все одно, маємо, що маємо. Часи, в які живуть, не вибирають.

Один з моментів, який ми з побратимами запам’ятаємо надовго, відбувся не так давно. Ми вивозили пораненого. Під час ротації їдемо собі у пікапі, нас зупиняють суміжники і кричать: «У нас трьохсотий, трьохсотий!» Ми його беремо, закидуємо в пікап, їдемо з ним – вивозимо.

У такі моменти усвідомлюєш, наскільки ти, як якась крупинка у цьому всесвіті, наскільки беззахисний, наскільки вразливий. У якусь мілісекунду твоє життя може повністю змінитися. Або взагалі обірватися. Такі моменти наштовхують на дуже багато різних думок, роздумів про життя, про цінності, про близьких, рідних своїх людей. З пораненим усе добре, наскільки це можливо за таких обставин. Ми його довезли. Він вижив», – поділився Микола.

Головне – взяти достатньо «снікерсів»

Звісно, ми запитали Миколу, що він відчуває перед кожним виїздом на бойову роботу.

«Ти розумієш, що їдеш на війну, і треба вижити у цій історії. Я дуже радію, коли ми повертаємось, бо розумію, що у мене будуть вихідні. І я зможу відпочити від всього цього. Та головне – взяти всі речі з собою, нічого не забути. Взяти достатню кількість снікерсів, щоб вистачило, щоб якось життя підсолодити», – додав воїн.

Або ти, або тебе

Для багатьох людей мистецтва, які досліджують та відтворюють, зокрема й на сцені, людську природу, характери, почуття, переживання, війна традиційно завжди була важким вибором. І питання не тільки у ризику, але й у необхідності знищувати ворога. Легіонер знайшов свій прагматичний підхід до цього питання, далекий від непотрібної філософії.

«Це робота, і її треба виконувати якісно. І ми намагаємося виконувати її максимально якісно. Бо тут або ти, або тебе – все дуже просто», – каже Микола.

Фільм переміг, а я на БЗВП

Втім, прийнявши для себе обладунки та обов’язки воїна, чоловік зовсім не зрікся попереднього життя, професії і захоплень.

«Так склалося, що за останні декілька років у мене вийшов фільм.

Він називається «Лютий». Це про Чернігів під час повномасштабного вторгнення. І я займався майже весь час фільмом. Театральні роботи автоматично відійшли на другий, третій план. Тому що за останні пару років це було абсолютно неактуально і недоцільно – мені так здавалось.

А фільм вийшов дуже відвертий, дуже щирий. Абсолютно неправильне документальне кіно. Як люблять іноді казати «не формат». У нас була презентація в Парижі 21 вересня 2022 року. Потім на інших міжнародних кінофестивалях фільм номінували на різні нагороди.

І навіть, поки я проходив базову загальновійськову підготовку (БЗВП), мені присилають емейл з Болгарії. Там написано, що «Ми вас вітаємо, ваш фільм переміг у номінації «документальне кіно». Я, такий, думаю: «Ну класно, хоч фільм переміг. А я на БЗВП». Це було дуже прикольно, такі класні відчуття, цікаві. І фільм досі існує, продовжує своє життя», – поділився військовий.

Майбутній фільм – про Другий легіон

Хоча військова служба і бойова робота забирають у легіонера практично весь час та енергію – він справжній митець. Буремні події і характери побратимів захопили Миколу настільки, що зараз режисер працює над створенням документального фільму про 2 Інтернаціональний легіон.

«Я дуже давно хотів зняти кіно про наш Другий інтернаціональний легіон. Пару місяців тому почав це робити. Це важко, складно, тому що треба виконувати свою основну роботу, і вже потім займатися фільмом. Тому цей процес не дуже швидкий. Але потихеньку збираємо матеріал. І я думаю, що у нас вийде непогане кіно про Другий інтернаціональний легіон.

Особисто моя думка – це абсолютно цікава історія. Мені було б цікаво розказати світу про те, хто такі і що таке 2 Інтернаціональний легіон. Хто тут служить, воює і як це все відбувається», – розповів Микола.

Наша розмова підійшла до завершення. Микола трішки хвилювався щоби не допустити зайвого пафосу і постійно нагадував, що він не так давно воює і не так уже й багато встиг зробити, адже знає сильніших, хоробріших та вправніших побратимів.

Ця скромність, спокій, виваженість і відповідальність щодо сказаного лише підкреслила його бійцівський характер. Адже саме у таких людей кожне слово дійсно має вагу. А поміж тим, до наступного бойового виходу Миколі залишалося декілька днів.

Текст: Володимира ПАТОЛИ

Відео, фото:

Володимира ПАТОЛИ, Олександра ЗАКЛЕЦЬКОГО, Сергія ДЕМЧУКА, Олександра БЕККЕРА та з архіву героя

Монтаж: Олександра ЛОСЯ