Як військовим підготуватись до ймовірного полону: поради правозахисника Максима Буткевича

Максим Буткевич – правозахисник, у минулому відомий журналіст, вже місяць, як повернувся з понад дворічного полону. Йдучи 24 лютого 2022 року до військкомату, він був готовий до того, що на війні може загинути, але зовсім був не готовий до полону. 

В інтерв’ю своїй колишній колезі по «1+1» Марічці Падалко він зізнався, що у нашому війську до цього ніхто не готує. 

Також він розповів, що мають зробити рідні вдома, якщо військовий потрапив у полон та чого йому не варто робити.

Найперше завдання – це зберегти себе і своє життя

Максим Буткевич потрапив у полон неподалік села Мирна Долина Луганської області 21 червня 2022 року.

Після нещодавнього повернення з російського полону він чотири тижні був на реабілітації, де з ним працювали психологи.

«Вони розповідали – у вас будуть проблеми з вибором, навіть базовими. Наприклад, у меню в кав'ярні буде важко вибрати. І взагалі буде дивно, чому у вас є вибір – коли ви можете вийти і піти праворуч або ліворуч, просто погуляти. Але до цього швидко звикаєш. А зараз я повернувся до мого рідного великого міста, до цього теж треба звикнути», – каже Максим.

За його словами, кожного полоненого росіяни допитують не лише про обставини потрапляння у полон, бойове розпорядження, бойові задачі, місця дислокації, маршрут і так далі, а про життя перед військом, хто чим займався і де.

Оскільки Буткевич був у війську із самого початку повномасштабного вторгнення, то у нього і його побратимів не було як такої «учебки» і багато речей довелося опанувати швидко самотужки.

«До того, що ви станете «200» або «300» готуються майже всі. А про полон навіть під час базового навчання до хлопців і дівчат не доводять навіть основні речі. Натомість у деяких арміях світу кажуть, що найперше завдання – це зберегти себе, своє життя і здоров’я, не провокувати», – каже правозахисник.

За його словами, якщо ти звичайний військовий, не спеціальні чи якісь секретні операції, то радять не наражати себе на катування, утримуючи інформацію. Все одно інформація, якою володіє боєць, навіть молодший офіцер чи офіцер середньої ланки – це не та інформація, яка варта каліцтва або смерті. Адже все одно її мають змінити одразу після потрапляння у полон. 

«Тобто якщо ви розкажете те, про що вас будуть питати, за деякими винятками, то до вас не те що не буде ніяких претензій, а ви маєте знати, що чините правильно, якщо цим себе убезпечуєте від катування і від смерті. Треба, щоб наші люди знали це. Але це має бути проговорено командуванням. Щоб військові не почувалися зрадниками, щоб не думали, на скільки я щойно собі наговорив там вдома. І чи на мене не будуть дивитись, як на зрадника», – переконаний колишній полонений.

Як підготуватися до ймовірного полону

Перше завдання для військових у полоні – зберегти себе.

Друге – не треба боятися давати відповіді на питання, які ставлять росіяни, якщо це не якась надзвичайно чутлива чи шкідлива для інших інформація.

Третє – будь-які свідчення письмові, усні або на відео, дані в полоні, не сприймаються на волі, як те, що говориться або написано саме цією людиною. 

Усі чудово розуміють, за яких обставин це записується. Що це тиск, катування або погрози катуванням. І що жодному слову вірити не можна, тому що не можливо перевірити, наскільки людина говорить це добровільно.

«Я можу сказати, що мені пощастило порівняно з багатьма нашими хлопцями, яких я зустрічав. Бо багатьох речей, яких їх змушували робити, мені вдалося уникнути. Можливо на той момент уже справді було відомо, хто я, і вони обережніше зі мною поводились або можливо стратегія поведінки була така», – розмірковує чоловік.

Натомість до нього були дуже настійливі пропозиції записати відео або інтерв'ю на не військові теми. Наприклад, дати інтерв'ю міжнародному поважаному ЗМІ, де він мав розказати про підривну діяльність Фонду Сороса в Україні. Бо вже знали на той момент, що поміж програмами і проєктами, які він втілював у правозахисті, були ті, які підтримувались міжнародним фондом «Відродження». 

«Я сказав що без проблем. Я розкажу те, що знаю і не буду розказувати те, чого не знаю – про підтримку правозахисних програм і проєктів, про програму верховенство права, підтримку місцевого самоврядування, академічні публікації.

Відповідь дуже не сподобалось, бо вони хотіли, щоб я розказав про шпигунську діяльність, про вплив Держдепу США на Україну через Сороса, як нав'язується ЛГБТ. За це мені обіцяли полегшення умов і навіть обмін. Але від самого початку мені було зрозуміло, що не можна вірити тим, хто тебе тримає в полоні», – переконаний він.

Цифрова безпека під час перебування у полоні

У першу чергу коли росіяни беруть у полон, то забирають документи і телефони.

Тому передусім подумайте про цифру і про те, що у вашому телефоні.

Майте на увазі, якщо ви фотографували щось, комусь пересилали, видаляйте те, що може вам зашкодити. Багатьом хлопцям погіршили становище фото, які були в телефоні, або соцмережі.

Також важлива двофакторна ідентифікація.

Документи, якщо ви можете не брати документи на бойове, – краще не брати.

На бойові Максим Буткевич ходив зі своїм справжнім, але старим телефоном. І коли його взяли в полон, телефон розрядився.

«Я думаю, що його просто викинули. Але навіть якби змогли розблокувати – там нічого не було, бо я дуже обережно намагався поводитися з тим, що зберігається на телефоні», – каже він.

Сьогодні є волонтери і громадські організації, які опікуються цифровою безпекою. Можна звернутися до них. Одна з таких організацій – «Лабораторія цифрової безпеки».

«Блокуйте свої телефони, ви все одно дасте пін-код і ви все одно розблокуєте. Але я раджу, щоб дистанційно хтось все знищив. У мене з друзями була конкретна домовленість про те, що якщо зі мною щось стається, вони це зроблять.

І виявилось, що це була дуже гарна ідея – залишити паролі надійній людині, яка розуміє що з цим робити. Коли з'явилося перше відео зі мною в полоні 24 червня 22-го року, вони одразу заблокували всі мої акаунти. І коли до них намагалися отримати доступ, це вже було неможливо», – каже Буткевич.

Детальніше – дивіться на відео: