«Найважче – вивозити з позицій загиблих побратимів»: водій 104 бригади «Зять» із Рівненщини
-
-
>
-
>
-
>
405
Микола з позивним «Зять» із Рівненщини від початку повномасштабної війни служить водієм в 104 бригаді.
Разом зі своїм 59 батальйоном побував на багатьох напрямках і пережив чимало, повідомляє пресслужба бригади.
Його основне завдання – відвозити побратимів на позиції та забирати їх.
«Пам’ятаю, коли ми вперше приїхали в зону бойових дій, то нічого не знав, що робити, куди і як їхати. Розгубленість і ще страх через невідомість, що ж буде. А потім з досвідом все налагодилося, і я вже добре знав свою роботу», – розповідає хлопець.
Воїн каже, що тепер розуміє, що перший напрямок був легкою прогулянкою в порівнянні з тим, що чекало далі: «Тоді для мене було страшно, але як ми попали на наступний напрямок в Очеретине, то зрозумів, що Торецьк був, так би мовити, підготовкою до справді активних бойових дій, бо там я не бачив FPV-дронів, менше було і «Мавіків», та й не така щільність обстрілів була», – пригадує він.
Саме дрони найбільше ускладнюють життя на фронті та дуже обмежують можливості для виконання роботи. Микола каже, що ворог постійно адаптується і тому РЕБ – це не завжди панацея, бо ті часто змінюють частоти роботи своїх безпілотників.
І кілька разів по машині воїна навіть прилітало.
«Останнього разу FPV влетів у переднє крило. Пілот швидше за все цілився в водійське місце, але він не знав, що в мене кермо праворуч. Зараз ми її поремонтували й вона на ходу, але було й таке, що машина згоріла після влучання. Ми тоді години-дві ще бігали від тих FPV, «мавіків» зі скидами та міномета», – каже «Зять».
Та найважче в його роботі, зізнається військовослужбовець, – це вивозити з позицій загиблих побратимів, особливо тих, кого ти ж на ці позиції завозив. З цим йому дуже важко впоратись психологічно. Але розуміє, що це його обов’язок і він робить все можливе, а часом і неможливе, аби його виконати.
Витримати всі ці випробування йому допомагає думка про сім’ю, про дружину і сина, якому незабаром виповниться рік. Хоча розлука – це важко, але саме задля них він тут і це розуміння дає додаткову мотивацію.
Часто Микола міркує про майбутнє. Він каже, що після перемоги мріє повернутися додому на Кореччину і продовжити займатися тим чим займався в цивільному житті та у війську – їздити за кермом.
