З простого стрільця став командиром роти: історія військового з Рівненщини

Володимир із позивним «Космос» – 22-річний військовослужбовець, який на початку війни пішов добровольцем, а нині командує цілою ротою.

Про це Район.Життя повідомило відділення комунікацій штабу 104 окремої бригади ТрО Сил ЗСУ.

Володимир на початку повномасштабного вторгнення впродовж двох днів «штурмував» ТЦК, щоб потрапити до війська. 26 лютого він таки потрапив у військову частину.

«Мене взяли стрільцем, бо без досвіду в 19 років навряд кудись іще можна було б. Не могли нічого дати такого більш серйозного. З цього почався бойовий шлях», – пригадав воїн.

А шлях у нього був важкий, адже за плечима були бойові дії на Донеччині, Запоріжжі та Харківщині. З простого стрільця став командиром відділення, потім головним сержантом роти, а нині, у свої вже 22, виконує обов’язки командира роти.

«Це максимально тяжко. Тяжко в силу того, що, по-перше, ти молодий, по-друге, війна – це завжди втрата. І в цьому є і твоя відповідальність як командира», – зазначив Володимир.

Хлопець зазначає, що найважче, коли гинуть люди, яких добре знав. І ще складніше потім говорити з їхніми рідними. Але він не тікає від відповідальності та розуміє, що хтось мусить стати на цю посаду.

«Керувати людьми – це завжди було тяжко. І це говориться не тільки про військовий напрямок, це і в цивільному житті. Часто дуже нелегко пояснити комусь доцільність того чи іншого наказу, тої чи іншої дії», – розповів військовий.

Та головна складність – це здобути довіру й повагу старших побратимів. Часто молодий вік стає перешкодою, адже найстаршому підлеглому 57 років.

«Здобувати повагу старших – то було капець як тяжко. Наш менталітет такий, що старша людина не дозволить командувати собою молодшому, якщо не завоюєш оцю довіру. Потрібно довести, що ти не якась там дурна малолітка, а дійсно щось можеш і вмієш», – зазначив Володимир.

Показником того, що йому таки вдалося заслужити цю довіру є те, що рота на дуже важкому напрямі не кинула позиції та тримала їх до кінця.

«Люди знали, що буде тяжко, люди знали, що можливо це принесе якісь втрати, але виконували команди. Я сам особисто ходив з хлопцями, ми разом виконували», – поділився воїн.

Коли необхідно довести людям важливість якогось наказу, то доводиться й самому одягати бронежилет, каску і йти разом з ними. І в такий спосіб, на його думку, потрібно здобувати авторитет і довіру.

Вже не раз «Космос» бував на позиціях. Зазначає, що це важка фізична робота. Раніше військовий займався спортом (бокс, боротьба, кікбоксинг). Адже, часом бійцям доводиться нести на собі додатково ще 40-50 кілограмів.

«Ти ж несеш на собі часом вагу власного тіла. Це не тільки бронежилет, каска, автомат. Такого вже давно немає. Ти ще несеш на собі гранати, воду, додатковий боєкомплект (БК), щось перекусити, якісь додаткові медикаменти, тому що ніколи не знаєш, кому вони знадобляться», – розповів Володимир.

Найважливіше з цього всього, зовсім не їжа, бо їсти майже й не хочеться. Найважливіше – це БК. Його точно не буває забагато, особливо, коли ворог починає штурмувати твої позиції. 

«На початку документалки «20 днів у Маріуполі» говорилося, що багато хто вважає, що війна починається з артилерійських канонад. Ні, вона починається з тиші. Так само і штурми. Якщо тихо, то значить, що скоро щось буде», – зазначив військовослужбовець.

Він це відчув вже під час свого першого бою на Торецькому напрямку. Тоді, пригадує Володимир, після затишшя по їхніх позиціях розпочався шквальний вогонь з усього, що було в ворога.

«У нас там на СПшці було тільки всього-на-всього декілька хлопців, і я зрозумів, що потрібно допомогти. Ми побігли, почали насипати по них абсолютно з усього, що було. Вистріляв «калаш», кинув, дав комусь, щоб тобі заряджали патрони, схопив якусь іншу зброю, вискочив, вже зовсім з іншої точки «насипаєш»», – розповів боєць.

Це все складно не лише фізично, а й психологічно.

«Коли лежиш просто під кущем, бо твою позицію розібрали міномети та ФПВшки. Над тобою висять два дрони, з яких один точно не твій, і ти чуєш, що він гружений, і ще навколо гасає ФПВішка, то в такий момент тільки молитва може допомогти», – зазначив Володимир.

Війна навчила його цінувати кожен день, який є, бо кожен із цих днів може бути останнім. Цінувати людей, які поруч в тяжкі моменти, та не нехтувати їхньою допомогою. Війна показала, хто є хто.

«Я не знаю, я вже стільки разів думав йти з війська, але тримає обов'язок перед побратимами, обов'язок перед загиблими хлопцями в першу чергу. Тому що ми не можемо оскверняти пам'ять мертвих втечею чи ще чимось», – поділився «Космос».

А поки він чекає і всіляко наближає перемогу. Для перемоги, вважає воїн, потрібно, щоб цивільні максимально долучалися до цього процесу.

«Ти повинен працювати завжди. Зараз в Україні немає жодного безпечного місця. А люди не хочуть просто навіть пройти якісь елементарні курси тактичної медичної допомоги, рідко долучаються до розборів завалів після «прильотів». Вони вже забули про війну, бо три роки, це довго. Це надто довго», – зазначив Володимир.