Бойовий медик із Луцька, звільнений з російського полону, вперше за два з половиною роки зустрівся із родиною
-
-
>
-
>
-
>
3313
Бойовий медик із Луцька Дмитро Селютін, який повернувся із російського полону, вперше за два з половиною роки побачився із родиною і своєю собакою Афіною, яку його мама відшукала в окупованому Маріуполі.
Сюжет про їхню зустріч показали у телемарафоні «Єдині новини».
Нагадаємо, черговий обмін полоненими між Україною та Росією відбувся 13 вересня.
Читати також: Мама чекала 29 місяців: з російського полону повернувся морпіх із Луцька
Дмитро – медик 36-ї бригади морської піхоти, який був у полоні два з половиною роки.
Після закінчення медичного училища та після проходження строкової служби у Василькові хлопець пішов служити за контрактом. До початку повномасштабного вторгнення у Дмитра була п'ята ротація на сході. 24 лютого він був в селі Широкине, на Маріупольському напрямку.
А за кілька місяців до цього у Дмитра з'явилося цуценя – Афіна. Мама Дмитра Наталя Ніколаєва полюбила її заочно і навіть передавала їй подарунки.
У квітні 2022 року Дмитро разом з побратимами намагався вирватися із оточеного Маріуполя. Машину підбивають під час обстрілу, і група потрапляє в полон. Взяти з собою Афу Дмитру не дозволяють, і собака губиться.
Наталя шукала Афіну в окупованому Маріуполі, кожних два тижні виставляла пост у соцмережах. І в липні 2023 року їй скинули відео – це була собака її сина. Вона знайшла людей, які погодилися за гроші довезти собаку через Росію, Латвію, Литву та Польщу.
Читати також: Історія пошуку Афіни: як лучанка знайшла в Маріуполі собаку сина, якого захопили в полон
Після полону Дмитра цілує молодша сестра, бабуся, мама загортає у бригадний прапор.
Афіна на команду схудлого господаря спочатку не дуже реагує. Але Дмитро ані секунди не сумнівається, що мама знайшла саме його собаку.
Прогулянки йому ще дивні.
«Дивно бачити понад п’ять метрів перед собою. Камера і підлога – це все, що ми бачили», – пригадує він перебування у полоні.
Дмитро – медик за освітою, тому у російській буцегарні лікував своїх побратимів, за це його там називали «главрачом».
Читати також: Привіт, мам, я вдома!
Раніше Дмитро був російськомовним. Але він всі 29 місяців вчив її, бо боявся забути.
«Я сказав, перетну державний кордон України – і переходжу на українську мову», – каже хлопець.
Наталя згадує, після кожного обміну, коли у списку не знаходила сина, впадала у відчай. Зараз, коли нарешті дочекалася, родинам полонених, каже те, що так часто чула сама.
«Наш жах закінчився, у нас починається нова історія. Але потрібно вірити, надіятися і сподіватися тільки на найкраще. Молитися, боротися. Обов'язково нагадувати. Ми мусимо. Це наш обов'язок», – переконана вона.
Дмитро ще деякий час буде на реабілітації, а після цього має грандіозні плани.
«У мене батько капітан, а я хочу його переплюнути. Я буду мінімум майором. Після закінчення реабілітації, буду їхати вчитися, здобувати офіцерське звання і продовжувати роботу в медичній сфері нашого великого ЗСУ. І, я сподіваюся, можливо, наступна наша зустріч, якщо десь і станеться, я вже буду не з «личками», а з «ромбіками», – каже Дмитро.
