23-річний Герой із Волинського прикордонного загону одружився незадовго до своєї смерті
-
-
>
-
>
-
>
202
Донеччанин Андрій після початку повномасштабного вторгнення охороняв на Волині кордон із Білоруссю, але загинув захищаючи рідну Донеччину.
12 серпня він мав би святкувати своє 23-річчя, повідомляє Західне регіональне управління Держприкордонслужби України-Західний кордон.
Андрій приєднався до прикордонників влітку 2021 року. Хлопець родом з Донеччини, та строкову службу розпочав на західному кордоні. Спочатку – в Кінологічному навчальному центрі, а через кілька місяців потрапив до Волинського прикордонного загону, разом із побратимами посилювали кордон з Білоруссю.
Згодом Андрій підписав контракт та продовжив виконувати бойові завдання у складі прикордонної комендатури швидкого реагування на посаді гранатометника.
Торік у квітні його підрозділ відправився боронити рідну землю на Донеччину. Незадовго до вибуття хлопець одружився. Обраницею Андрія стала прикордонниця Вікторія. Вони проходили службу в одному підрозділі, багато часу проводили разом, так і зародилося їхнє кохання.
Дівчина каже, що Андрій був дуже добрим, життєрадісним, завжди допомагав і підтримував.
«Коли поїхав на схід, боронити свій рідний край, я дуже переживала за нього, а він за мене, бо я носила під серцем його первістка. З нетерпінням чекала повідомлень та дзвінка», – каже Вікторія.
20 квітня 2023 року дівчина отримала страшну звістку. Довгий час Андрій вважався зниклим безвісти під час боїв в районі населеного пункту Новокалинове. Нещодавно підтвердили загибель захисника. Поховали прикордонника наприкінці липня у секторі військових поховань на міському кладовищі у селі Гаразджа.
«Досі не можу змиритися з тим, що його не має. Він мав жити! Заради себе, заради нас», – додає Вікторія.
Друзі та побратими розповідають, що Андрій був справжнім воїном. Він не боявся йти захищати Україну на будь-який напрямок. Був лідером, готовим рухатися тільки вперед.
«Він ніколи нічого не боявся. Казав, що якщо треба буде їхати воювати на схід, поїдемо, там мій дім», – згадує побратим Володимир.
З перших днів служби разом з Андрієм був його земляк Сергій. Разом хлопці пішли на строкову службу і одразу стали кращими товаришами.
«Андрій для мене є найкращим, найпершим. Та людина, яка завжди йшла до цілі. Після того, як Андрія не стало, я взяв собі його позивний – «Лютий». Захотілося, щоб він завжди був зі мною, завжди був поряд і в наших серцях», – ділиться переживаннями друг Сергій.
