«Ампутація – це не обмеження, а новий етап життя»: історія військового з Тернопільщини

Юрій Трохименко – доброволець, що під час одного з мінометних обстрілів зазнав осколкових поранень, пережив ампутацію обох рук, протезування у США і реабілітацію. 

Про це пише Укрінформ. 

До війська чоловік пішов із перших днів повномасштабного вторгнення (26 лютого 2022 року), а вже 27 лютого його відправили у 105 бригаду тероборони. Був поранений 23 березня 2023 року в населеному пункті Гряниківці на Куп'янському напрямку.

Евакуація тривала 10 годин, через ворожі дрони, котрі не давали змоги безпечно покинути місце обстрілу. 

Важливу роль в адаптації чоловіка відіграла його дружина Ірина, котра була поруч під час лікування, протезування, а зараз працює разом із ним в електромережах.

«У кожний період допомагало щось своє. Найбільше – це сім'я. Дружина, яка завжди була поряд і підтримувала фізично, донька, що мотивувала одужати якнайшвидше. Також родина, побратими, лікарі, реабілітологи, волонтери, українці, які збирали кошти. Ти бачиш, що ти не один, не сам, що ти можеш це подолати, – і ти рухаєшся», – поділився чоловік.

 Подружжя хвилювалося, як сприйме татову ампутацію п'ятирічна донька. Думали над тим, щоб залучити психолога. 

«Але діти адаптуються швидше, ніж дорослі. Коли я поїхала до чоловіка, то донька залишилася з моїми батьками. І мама розповіла, що вона гралася з м'якими іграшками і говорила до них: «У мого татуся ручок немає». Напевне, тоді до неї прийшло усвідомлення, що сталося. Спершу вона не знала, як з ним взаємодіяти, але потім призвичаїлася. Тепер зацікавилася протезами, натискає на кнопочки», – розповіла дружина Ірина. 

Попри ампутацію обох рук чоловік впевнено вправляється за комп’ютером, проте замість миші використовує спеціальний пристрій – трекбол, який встановлений на спеціальному килимку на підлозі, і чоловік ним керує за допомогою ніг.

«Після поранення, думав, життя розбите, не знав, за що братися», – зазначив Юрій.

Дружина Юрія купила ноутбук та знайшла трекбол, який потрібно було замовляти з закордону, оскільки в Україні тоді їх ще не було.

«Спочатку я вчився грати у стратегічні ігри. Багато кнопок в цьому разі не задіюється – лише мишка, а у моїй ситуації – трекбол. Це було важко. Ноги боліли, адже ними я працював найбільше. Спершу грав 15 хвилин, потім пів години, далі годину. Я вставав з-за комп'ютера весь мокрий, ніби сапав грядки», – розповів чоловік. 

Проте досвід такого користування комп’ютером з часом дався в знаки, відтак Юрій швидше та впевненіше користувався спеціалізованими функціями. Крім ігор, чоловік шукав інформацію, проходив різні уроки. 

«Коли начальник запропонував мені повернутися на роботу в електромережах, я за місяць почав активно готуватися. Придбав на роботу трекбол. Вдома я керував ним босоніж. А для роботи ми купили спеціальні шкарпетки для йоги, які мають гумові накладки на стопах, щоб не ковзали по пристрою», – поділився Юрій. 

Юрій працює техніком, відтак його робота безпосередньо пов’язана з комп’ютером, він вносить зміни у схеми електромереж за допомогою комп'ютерної програми, зокрема інформації про нові приєднання, зміни в наявних, а також проведення моніторингу. 

Юрій набирає текст на клавіатурі за допомогою протезів. Для роботи зі смартфоном використовує ручку й голосові команди. 

Оскільки в голосовому керуванні Goоgle немає української мови, а російську він не використовує принципово, то послуговується англійською, заразом удосконалюючи свої знання мови. 

Сьогодні Юрій та Ірина допомагають військовим і їхнім родинам, які теж переживають ампутації. Розповідають про свій шлях, дають поради, діляться досвідом.

«Кожну біду можна перейти і потрібно дивитися на неї з іншого ракурсу, по-філософськи. Наприклад, мріяв я на пенсії грати в комп'ютерні ігри. Ось пенсія настала, і я можу це робити (усміхається). У всьому є щось позитивне. Просто треба це помічати і рухатися до нього. Це не обмеження, це просто новий етап життя, щось інше. З кожної критичної ситуації є вихід, просто треба знайти свій шлях. Можливо, людина після травми почне надавати консультації чи працювати в кол-центрі. Треба відшукати щось своє і жити далі», – поділився Юрій.