Батальйон «Госпітальєри»: історія медика-доброволиці Тетяни Романюк

Тетяна Романюк – доброволиця у медичному батальйоні «Госпітальєри», де надає першу допомогу та рятує бійців з передової.

Про це пише Українська Правда.

Тетяна висловлювала активну проукраїнську позицію ще за студентських часів, тоді ж трапилася Революція Гідності. Від тоді захоплюється роботою парамедика, побачивши на свої очі їх працю. 

Підсилили її наміри стати парамедиком події, що трапилися через п’ять років у Грузії. Тоді Тетяна отримала кілька ударів палицею від правоохоронців під час мітингу. 

Повернувшись в Україну вона пройшла кілька курсів з домедичної допомоги та стала учасницею команди швидкого реагування. 

 Їхня група виїжджала на мітинги, протести, масові події. Також жінка волонтерила в Українській академії лідерства. Вона працювала з підлітками та дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах. 

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, дівчина разом із загонами швидкого реагування виїжджала до постраждалих у зруйнованих будинках. Також допомагала евакуйовувати зеленими коридорами маломобільних людей з Київської області. Пізніше Тетяна поїхала на прифронтові території, щоб вивозити цивільних.

«На той момент я зрозуміла, що надзвичайно важливо вивозити мирне населення – стареньких бабусиків та дідусиків, людей з інвалідністю тощо. Але ще важливіше – рятувати військових, бо інакше вивозити цивільних буде вже нікому та ніколи», – розповіла дівчина.

Тоді вона вирішила приєднатися до «Госпітальєрів». 

«Моя перша ротація була під час деокупації Херсонщини, коли всі робили фото з кавуном. Ми застали момент звільнення, і це відчуття було сильнішим за відому мені ейфорію. Після госпітальєрського вишколу ти одразу потрапляєш на стабпункт, де просто варениця з поранених», – поділилася доброволиця.

Перші чотири дні на Херсонщині бійців з різними травмами – від легких до дуже важких – везли безперестанку. У цьому нескінченному потоці поранених Тетяна остаточно переконалась, що прагнула займатися саме медичною допомогою військовим.

«Дуже важливо берегти життя наших хлопців та дівчат, які зараз служать. Це люди, які звільняють Україну, захищають її. Я мірю, щоб всі вони живими повернулися додому», – додала Тетяна.

На Херсонщині було дуже багато поранених. Медики спали не більше 4-5 годин. Вони чергували позмінно, відпочивали тільки між «напливами» травмованих військових. Інколи перерва тривала 55 хвилин, деколи – лише 5.

Як влаштований батальйон «Госпітальєри»

Робота тактичного медика базується на протоколах першої допомоги TCCC по алгоритму MARCH. Парамедик батальйону після навчання завжди може звернутися до інструкторів та досвідченіших колег, якщо виникають якісь питання в роботі.

«Протокол дуже простий і йому треба завжди слідувати при наданні допомоги. Відпрацювати навичку до автоматизму, щоб коли навіть голова вимкнеться через обстріл, ти продовжував рятувати життя пораненого», – зазначила Тетяна.

У команді, крім парамедиків, ще є лікарі. Зазвичай це вузькі фахівці, як от хірурги, анестезіологи, реаніматологи, отоларингологи тощо. Вони доєднуються до команди під час своїх відпусток. Наприклад, на два тижні або на місяць їдуть на фронт замість відпочинку.

У батальйоні є кілька форматів. Наприклад, є кейсевак – це екіпажі на позашляховиках, які заїжджають максимально близько до фронту. Парамедики працюють за принципом «хапай і тікай», їхня мета довести пораненого до наступного етапу максимально швидко.

Медевак – це вже лікарський екіпаж, така собі швидка з медичним обладнанням, на яку можна перевантажити поранених. Медики там можуть надати більше допомоги. Наприклад, поставити монітор для вимірювання життєвих показників пацієнта, використати дефібрилятор чи апарат для штучної вентиляції легень. Є навіть реанімаційний автобус, названий на честь загиблої парамедикині з позивним «Австрійка».

Порпанений бійців часто транспортують до військових госпіталів у прифронтових областях – у Запоріжжя чи Дніпро, це триває 6-8 годин. За цей час парамедикиня встигає дізнатись не лише ім'я, прізвище та пам'ятати травми у пораненого, а й роззнайомитись та поспілкуватись з бійцем.

Стабілізаційний пункт (стабпункт) – це місце, куди бойові медики евакуюють поранених із передової. Тут надають першу медичну допомогу, стабілізують їхній стан та відправляють до шпиталю.

Після півтора року у ротаціях Тетяна не відчуває сильного вигорання. Натомість вона почувається більш корисною на фронті, ніж у цивільному житті.

Вона каже, що більше вигорання та стан безсилля відчуває під час повернення в Київ, через байдужість мешканців і російську мову на вулицях.