Волонтерство, капеланство, добрі справи: 10 найцікавіших матеріалів на Район.Життя у 2023 році

18 Січня 2024, 21:55
Фотоколаж: Район.Життя 2423
Фотоколаж: Район.Життя

Увесь минулий рік, хоч яким він важким для України не був, ми кожного дня вишукували хороші і позитивні новини. І знаходили.

Знаходили людей, добрі вчинки і хороші справи. Знаходили те, що може підтримати чи надихнути читачів.

Район.Життя пропонує пригадати найбільш цікаві матеріали, які ми написали у 2023 році. 

Саллі та Агнешка: за що Залужний передав в луцький «Ангар» нагороди американці та полячці

На початку 2023 року Головнокомандувач Збройних сил України Валерій Залужний нагородив відзнаками іноземних волонтерок, які допомагають луцькому волонтерському штабу «Ангар».

Нагрудні знаки «За сприяння війську» отримали Саллі Баєр з США та Агнешка Григель із Польщі. 

За словами керівниці «Ангару» Ольги Валянік, ймовірно, це найперші іноземні волонтери, яких нагородило командування ЗСУ.

Також вони отримали символічні українські стяги від командувача військ Оперативного командування «Захід» генерал-майора Сергія Літвінова.

Благодійниці зі США та Польщі залучили для допомоги ЗСУ сотні одиниць турнікетів, целоксу, тактичного спорядження, гроші на дрони та автомобілі.

Фото: Ольга Валянік
Фото: Ольга Валянік

Дві історії любові з Луцького геріатричного пансіонату

Журналістка Район.Життя у День усіх закоханих поспілкувалася із двома парами, які проживають у Луцькому геріатричному пансіонаті.

Лідія Бачалгіна та Віктор Мотига потрапили у геріатричний будинок вже давно, але познайомилися значно пізніше.

І лише у 2022 році вирішили офіційно стати сім’єю.

Лідія Бачалгіна та Віктор Мотига
Лідія Бачалгіна та Віктор Мотига

Дмитро Цапко разом із дружиною Людмилою приїхали до Луцька у 2022 році. Евакуювались із Нікополя Дніпропетровської області, коли там уже почали літати ракети над головою.

З дружиною Людмилою вони вже 42 роки у шлюбі. 

Дмитро Цапко разом із дружиною Людмилою
Дмитро Цапко разом із дружиною Людмилою

По той бік ПТСР: як дружинам допомогти собі та чоловікам, які повернуться з війни

Психологи кажуть, що зазвичай не 100% військових, які повертаються з фронту, мають виражену посттравму, а лише до 30%. І великою мірою від того, як найближчі люди зустрінуть і як буде відбуватися взаємодія з ними, залежатиме, чи буде розвиватися ПТСР. 

Але не завжди рідні знають, як поводитися в таких випадках, до кого звертатись за допомогою. І самі дружини воїнів теж травмовані війною по-своєму.

Журналістка Району.Життя вивчила досвід, який є у цьому напрямку в Україні після АТО, поспілкувалася з українськими та закордонними психологами. 

Всі вони переконані, що і під час війни потрібно працювати не лише з тими, хто отримав психологічну травму на фронті, але і з їхніми дружинами, сім’ями, суспільством і країною в цілому.

Луцька волонтерка з «рожевою душею» допомагає одиноким пенсіонерам і ЗСУ

Анастасія Рудик з Луцька займається волонтерством уже п’ять років. Ще до початку повномасштабної війни у неї було багато підопічних: одинокі пенсіонери, діти з інвалідністю чи з малозабезпечених сімей. 

А після 24 лютого їх становище ускладнилося, тож роботи стало ще більше. 

Додалася і допомога ЗСУ – тепер дівчина організовує виготовлення окопних свічок та сухпайків.

Нік Анастасії в інстаграмі – «Рожева душа», таку ж назву має її благодійний фонд. Каже, просто раніше була блондинкою і дуже любила рожевий колір. Через це інколи її діяльність не сприймають серйозно. Але дізнавшись про масштаби, швидко змінюють свою думку.

Журналістка видання Район.Життя поспілкувалася із волонтеркою та дізналася, що спонукає робити добрі справи і як її благодійність змінилася під час повномасштабної війни. 

Анастасія Рудик під час благодійної акції у геріатричному будинку
Анастасія Рудик під час благодійної акції у геріатричному будинку

«Сітки плели і чоловіки без пальців»: чим живе Луцький геріатричний пансіонат під час війни

Протягом 2023 року у Луцькому геріатричному пансіонаті проживало 187 людей, майже 50 з яких – переселенці з Донецької, Дніпропетровської, Харківської, Луганської та Київської областей.

Усього з початку повномасштабного вторгнення заклад прийняв близько сотні вимушено евакуйованих українців. 

Попри особисті складнощі та проблеми зі здоров’ям, мешканці геріатричного не залишаються осторонь і теж допомагають ЗСУ – роблять окопні свічки, ліплять вареники, б’ють горіхи на сухпайки, в’яжуть маскувальні сітки. 

Роблять все, щоб і собі долучитися до наближення нашої перемоги.

Мешканці геріатричного будинку виготовляють окопні свічки
Мешканці геріатричного будинку виготовляють окопні свічки

Священник із Луцька змінив рясу на військову форму

Лучанин отець Макарій (в миру – Олег Дядюсь) з 2017 року був настоятелем храму святителя Миколая Чудотворця у Волновасі, на будівництво якого збирала гроші вся Волинь.

Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, прийшов у територіальну оборону. 

Там не знайшлося капеланської роботи, тож довелося взяти до рук зброю, щоб обороняти місто. 

Тепер лучанин – командир одного з підрозділів за позивним «Монах». Каже, таких українських священників, як він, що змінили рясу на військову форму, – немало. Адже є церковні канони, а є закони совісті, і якби він залишив волновасців, ніколи б собі не пробачив.

Отець Макарій
Отець Макарій

«Я перша захищатиму «бандерівців», бо таких людей ще треба пошукати», – херсонка, яка переїхала до Луцька

У березні 2022 року при Волинському національному університеті ім. Лесі Українки запрацював розмовний клуб української мови. 

За рік клуб відвідали понад 200 людей – і переселенців, і лучан, які все життя говорили російською. Серед яких і 76-річна Тетяна Валенко, яка переїхала до Луцька з Херсона разом із сестрою Ніною у квітні 2022 року.

Сестри Валенко спочатку планували виїжджати з окупованого Херсону в Білорусь до родичів, але їм запропонував зупинитися на Волині співробітник сина пані Ніни.

Жінка ніколи не розмовляла українською – у дитинстві жила з сім'єю в Білорусі, бо батько був військовим, потім приїхала до русифікованого Херсону. 

Хоча, пригадує херсонка, коли її батьку було 19 років, він поїхав у Ленінград вступати у військове училище. І на той момент він не знав жодного російського слова, був україномовним. І екзамени складав українською. Це був 1937 рік. 

Коли Тетяна з сім’єю приїхали в Херсон, була вже в дорослому віці. Вона пригадує, що у них вдома був шеститомник творів Шевченка... російською мовою.

Українську мову розуміла, але бували й різні непорозуміння. 

Тетяна Валенко розповіла Район.Життя, як це – навчитися розмовляти українською на сьомому десятку.

Мама п’ятьох дітей з Луцька стала військовою капеланкою

Лучанка Катерина Семенюк – багатодітна мама. Разом із чоловіком Сергієм вони виховують п'ятьох дітей, двоє з яких – прийомні.

Наймолодшого сина жінка народила у перший день повномасштабного вторгнення – вранці 24 лютого 2022 року. У той час її чоловік, який є пастором однієї з церков, вже організовував роботу волонтерів у Луцьку.

Згодом жінка теж почала активно шукати та координувати допомогу з-за кордону. А сьогодні Катерина – військова капеланка, яка сміливо відправляється до лінії фронту і деокуповані території. Каже, капеланок в Україні – немало. І потреба в такій жіночій роботі – величезна, адже ті, хто постраждав від війни, особливо дівчата, діти, більше довіряють саме жінкам, а військові – відчувають наче материнську підтримку.

Катерина Семенюк із чоловіком Сергієм
Катерина Семенюк із чоловіком Сергієм

Історія пошуку Афіни: як лучанка знайшла в Маріуполі собаку сина, якого захопили в полон

Лучанка Наталія Ніколаєва відшукала в Маріуполі собаку свого 26-річного сина Дмитра, який понад рік перебуває у російському полоні.

Дмитро – медик 36-ї бригади морської піхоти. З березня до квітня 2022 року він із побратимами тримав оборону на заводі імені Ілліча в Маріуполі. Ще до повномасштабного вторгнення хлопець хотів собаку і ще до повномасштабного вторгнення купив цуценя пітбуля, якого назвав Афіна

Наталія увесь рік не припиняла пошуків Афіни, і завдяки соцмережам таки знайшла її – на підприємстві неподалік заводу Ілліча.

Волонтери везли Афіну через чотири країни – з України в Росію, Литву, Латвію і Польщу. На допомогу прийшла директорка Луцького зоопарку Людмила Денисенко, саме з нею Наталія поїхала забирати собаку до Польщі. 

18 кілометрів несли по черзі на своїх плечах: школярі з Волині підняли однокласника на гору в Карпатах

У листопаді минулого року учні Рокинівського ліцею вразили всю Україну – вони допомогли піднятися на гору Шпиці своєму другові, десятикласнику Павлові Липовському, який через хворобу пересувається у колісному кріслі.

Павлові – 16 років, він десятикласник Рокинівського ліцею. І у нього – спінальна м'язова атрофія (СМА). Рік тому він почав пересуватися на колісному кріслі, бо хвороба стрімко прогресує. 

Друзі допомагають йому кожного дня і дістатися до школи та зі школи. І вирішили не залишати його, коли поїхали на екскурсію в Карпати і запланували вийти на вершину гори Шпиці (1 863 метри).

«Хлопці по черзі несли Павла на своїх плечах, а дівчата – морально підтримували і взяли на себе рюкзаки, курточки, годували хлопців, робили бутерброди. Всі були, як одна команда», – розповідали школярі.

Як повідомили у Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі, зараз Павло готується до операції на хребті: отримує дороговартісну медикаментозну терапію та посилено займається фізичною реабілітацією.

Читати також: Підліток з Волині, яких має хворобу СМА та якого однокласники підняли на гору, готується до операції на хребті

Учні Рокинівського ліцею допомогли піднятися на гору Шпиці своєму другові
Учні Рокинівського ліцею допомогли піднятися на гору Шпиці своєму другові

Коментар
12/07/2024 П'ятниця
12.07.2024
11.07.2024