Рестораторка з Донецька збудувала прихисток для біженців у Мукачеві і стала мамою для 400 дітей

18 Травня 2023, 14:20
Катерина Терехова 487
Катерина Терехова

400 дітей під опікою, особисторуч збудований прихисток для біженців у Мукачево, жодного співробітника у команді та величезний кредит довіри від тисяч українців — врятованих і тих, хто рятувати допомагає. 

Посеред інтерв’ю Катя скаже: «Таке зможе не кожен фонд», і це абсолютна правда, яку знають як мінімум 9000 тисяч підписників її сторінки в інстаграм @tetushkaau, про це йдеться в інтервʼю видання BESTIN.UA з керівницею волонтерської групи Help In Mukachevo та засновницею прихистку для евакуйованих сімей IT Shelter Катериною Тереховою.

До війни вона відомий консультант ресторанного бізнесу з фокусом на головні поп-культурні явища країни, після — волонтер, про якого не кажуть без реакції «вау». 

— Ти сама побудувала прихисток для сімей, евакуйованих з гарячих точок. Як він функціонує сьогодні і як саме ви надаєте допомогу?

— У колі друзів ми жартома називаємо його готелем, а насправді це гуртожиток у безпечному місці, що діє як тимчасовий прихисток для біженців. До його будівництва, будівля була покинута, в минулому — сільська школа. Звісно, я здійснила реконструкцію, були проведені всі необхідні комунікації.

У мене немає співробітників або команди, всі побутові питання в прихистку — особиста відповідальність мешканців. Вони чергують за графіком, а ми разом з моєю матір’ю забезпечуємо їх усім необхідним та несемо відповідальність за проект.

 

— Як довго сім’ї можуть перебувати там? Чи є обмеження?

— Коли ми тільки приїхали до Мукачево рік тому, місцева влада пропонувала безкоштовне розміщення біженцям лише на 3 дні, мене це сильно обурювало. Як так? Сюр. Багатьом людям і року мало. Втікати від бомбардувань, хіба це жарти…

Тому, в моєму прихистку немає обмежень на перебування. Ми надаємо людям стільки часу, скільки вони потребують, включаючи триразове харчування, забезпечення засобами гігієни, одягом (за необхідності) та медичною допомогою.

Єдине, що обмежує нас — термін оренди будівлі, який закінчується 3 серпня. Проте ми домовилися з владою про продовження, якщо, звичайно, війна не закінчиться до цієї дати, на що ми сподіваємося. В такому разі я передам будівлю назад разом з усім обладнанням, яке було придбане, і вони використовуватимуть його за своїм розсудом — як дитячий табір, притулок або будинок для літніх людей.

 

— Чи не шкода віддавати проект, в який було вкладено стільки зусиль? Немає амбіцій продовжувати й розширювати його діяльність після війни?

— Амбіції є, і які! Я хочу масштабуватись і продовжити у Києві. Вже зараз я розглядаю залишені без уваги будівлі, у місті та області. Тепер планую присвятити своє життя виключно допомозі людям, інших варіантів немає. Тільки поближче до дому.

 

— А з чим планувала пов’язати своє життя «Катя до війни»? Останні кілька років твого шляху, про що вони?

— До війни Катя була досить відомим ресторатором та івент-мейкером, як ти знаєш, але з 2014 року активно займалась волонтерською діяльністю. Я з Донецька, тому для мене ця війна почалась задовго до 24 лютого. Вже тоді я бачила: мені дається занадто багато можливостей допомагати людям, щоб ними нехтувати.

Наприклад, всі контакти, накопичені протягом 20+ років у галузі гостинності, це ж потужний інструмент допомоги, хоча шлях до усвідомлення цього був довгим.

Остаточне розуміння прийшло тут, у Закарпатті, коли я підрахувала кількість реалізованих благодійних проектів за рік і зрозуміла, наскільки нереальні ці масштаби для однієї людини, навіть для фондів… Тепер планую займатися благодійністю, скільки вистачить сил. А сил, судячи з усього, багато (сміється).

 

— Чому ти насправді допомагаєш? На яке питання всередині себе ти відповідаєш цим?

— На питання «А що зробила я?». Це не про похвалу. Це важливо для мене, сьогодні, завтра, вчора. Мене виховала крута мама, яка навчила бути чесною перед собою і завжди знаходитися на своєму місці у тому, чим я займаюся. Так я спіймала момент, коли був час йти з преміального сегмента в ресторанній індустрії, так обрала андеграунд і все, що оточує мене зараз. Сьогодні моя робота — будівництво, склади, діти, врятовані сім’ї.

Я розумію, що вся ця допомога здійснюється як результат жахливих подій, бачу горе навколо, усвідомлюю ціну. Але саме в цьому аду я на 1000% знайшла себе і відкрила можливості, якими пишаюсь.

 

— Про що твоя нова правда? Головні усвідомлення, після 12,5 місяців війни, якщо підсумувати.

— Зробила кілька важливих відкриттів про себе. Перше, у мене не трапилось власних дітей, щоб з’явилися ці 400 (загальна кількість дітей, які перебувають у притулку Каті, а також у дитячих будинках, яким вона регулярно допомагає з забезпеченням — прим. ред.). Друге — відносини з Богом. Деякий час я думала, що розірвала їх назавжди, а зараз розумію: чи змогла б я реалізувати все це, якби згори мене хтось так не любив?

 

— Ти вийшла від релігії, але залишилася з Богом.

Саме так, але віддаю перевагу слову «Всесвіт» — місце, де мене дуже люблять і допомагають.

 

— Раніше думки про те, що у тебе немає дітей, хвилювали?

— Ніколи не хвилювали. Я завжди трималася філософського підходу: народжу, коли буде час. А якщо сама не зможу, візьму на виховання з прихистку. З такими думками жила, починаючи з 2000 року. Адже діти — це про «віддавати», я була готова. Але зараз обсяг моєї віддачі розміром зі всесвіт, і це відчуття набагато крутіше, ніж те, яке я собі уявляла тоді, мріючи про власних дітей.

— Хочу завершити розмову актуальною темою. В яких питаннях громадським організаціям, фондам і приватним меценатам найбільше заважають? І якщо б ти мала можливість змінити систему на законодавчому рівні, що б ти поліпшила першим чином?

— Знаєш, у мене все дуже легко складається. Я дуже комунікабельна і можу домовитися з усіма, але одна велика втрата сталася, і саме через бюрократію. Зараз я будую медпункт на території муніципального інтернату для його мешканців. Гроші на будівництво я зібрала ще в липні минулого року, але отримання всіх необхідних дозволів зайняло так багато часу, що вартість проекту зросла в 3 рази! Приклад на цифрах: мішок цементу коштував 25 грн, а став — 100, і так з усім.

Я — бджола, я люблю працювати, ніщо не надає мені більшого задоволення, ніж досягнення моїх цілей, тому я ніколи не пішла б у політику з метою щось змінити. Я люблю діяти, а не говорити про те, як буду діяти.

 

 

Коментар
13/02/2025 Четвер
13.02.2025
12.02.2025