Історії бійців з Волині, яких перед Великоднем повернули додому з полону

Напередодні Великодня додому з російського полону повернулися 130 українських військових. 

На відео з обміну видно, що хлопці замучені, деякі поранені. Але у всіх очі блищать щастям, а на вустах усмішка. Вони вдома, пише Вісник+К.

Серед тих, хто повернувся, було і двоє волинян. 

Читати також: Обмін полоненими: Україна повертає додому ще 100 захисників і захисниць

Захищати землю батьків приїхав з Білорусі

Наталія Петрівна Сопронюк з Маневичів напередодні Великодня була у клопотах, готувалася йти до церкви. І тут раптом дзвінок із незнайомого номера: «Мамо, привіт! Я в Україні!» Це її син Роман! Сльози градом покотилися з очей жінки. П’ять місяців вона молила Господа повернути її дитину з полону. Дочекалася!

 – Я у перший день, як почула його голос, стільки плакала, скільки за всі п’ять місяців полону не виплакала. Як прийшла на службу у церкву, мене всі люди вітали, обнімали. Я подячний молебень замовила, – з хвилюванням розповіла Наталія Петрівна. 

Крім мами, Романа вдома чекають 90-річна бабуся Варвара, яка дитиною пережила світову війну, і старший брат.

27-річний Роман Сопронюк став до лав ЗСУ у вересні минулого року по мобілізації. Потрапив у 79-ту десантно-штурмову бригаду. Всі, хто знає хлопця, кажуть, що він дуже тихий і спокійний. А вже у листопаді серця рідних і друзів здригалися від побаченого у Фейсбуці відео. На ньому українські військові стоять на колінах під дулами автоматів. Одним із них був Роман.

 – Через деякий час прийшло підтвердження, що він у полоні. Ні разочку з тих пір зо мною не зв’язувався! Де він, що з ним – нічого не знала! – з хвилюванням розповідає мама. – По телефону він тоже майже нічого не розказав. Знаю, що схуд на 12 кілограмів і шість осколків з ноги вийняли. Каже, що йому нічого не треба, все є. Тільки додому хоче.

Три місяці пробув у полоні вагнерівців Микола Бляшук із села Мельники-Річицькі Забродівської громади Ковельщини. 58-річний чоловік, аби стати до лав захисників України, приїхав з Білорусі. Там він прожив пів життя, виростив дітей. Коли бомби стали падати і танки посунули на землю його батьків, Микола Якович зібрав речі й переїхав до батьківської хати. Тут став на облік у військкомат.

– Брат завжди був патріотом України і її громадянином. А ще повторював: «Мене чекає доля батька», – розповіла сестра Валентина Геналюк. – Наш тато воював у Другу світову. Тож Коля знає про війну з його розповідей. Вже перед Новим роком брат був на фронті під Соледаром. Ще 14 січня, на Василя, бачили, що він у мережі. А 15 січня зв’язок з ним обірвався. Нам говорили, що він пропав безвісти. Чого тільки не передумали за цей час! Десь на початку березня хлопці, яких обміняли, розповіли, що брат живий і у полоні. І така радість на Великдень! Для нашої сім’ї він був цього року дійсно світлим! А Коля ще й жартував, що тепер його день народження 16 квітня.

Загалом, за словами сестри, Микола Якович почуває себе добре. Каже, що тільки на фото його важко впізнати – дуже змарнів і постарів.

 – Там їх погано годували. В перший день, коли приїхав, не міг наїстися. А ще сказав, що в Україні вперше за три місяці небо побачив і вчиться заново ходити. Можна тільки уявити, в яких умовах їх тримали! Ми його всі дуже чекаємо вдома, – сказала сестра.

Микола БЛЯШУК

Додому волиняни повернуться після реабілітації. Вони запевняють рідних, що всім забезпечені і зараз насолоджуються свободою.

Під час останнього обміну звільнено з полону і шестеро уродженців Рівненщини. Це Назар Парфенюк із Клеваня, Андрій Солярський із Грушвиці Рівненського району, Іван Гнатюк і Сергій Куракін із Вараша, Роман Рибак із Рівного та Леонід Кулацький із села Береги Млинівської громади Дубенського району.

Окупантів утримують, як у санаторії

На противагу українцям, полонених росіян віддають вгодованими і відпочилими. Репортаж з місця, де їх утримують, опублікували українські фотографи Влада та Костянтин Ліберови. Вони розповіли: 

«Якщо коротко, у російських військовополонених є абсолютно все для життя. Не впевнені, що дехто з них бачив такі комфортні умови вдома. Повноцінне триразове харчування з дотриманням норм калорій. Шпиталь із рентгеном, сучасним стоматологічним кабінетом, кваліфікованими лікарями. Постійний нагляд психолога. Військовополонені мають можливість працювати, роботи на вибір: збір пакетів і збір меблів. На роботі, звісно, вони отримують зарплатню, десь 30-40 гривень за добу. Можна прогулятись територією, пограти в футбол, у шашки, подивитись телевізор у кімнаті відпочинку або піти до церкви». 

Вони також зазначили, що жоден із російських окупантів, з якими розмовляли, не визнали своєї провини і не вимовили жодного слова каяття.