Постполон 2. Шостий місяць випробування свободою

Після так званих великих обмінів минуло більш як п'ять місяців.

Один із типових діалогів:

– Я себе ніде не бачу, розумієш, – каже колишній військовополонений у процесі спроб звільнитися з лав ЗСУ. Залишатись у ЗСУ вже не дозволяє здоров'я. – Може, за кордон на заробітки поїхати...

За кордоном у нього діти, яких через війну й полон не бачив понад п'ять років. Але одна справа – поїхати побачитись із дітьми, і зовсім інша – лишитись там на заробітках.

– Тут ти – шанована людина, ветеран. А там будеш бомжем, хохлом-заробітчанином без знання мови. Спробуй ширше подивитись… Є програми підтримки ФОПів – ветеранів від Луганських громад, поцікався у своїй громаді. Ти можеш тут працювати на себе – на себе робити те, що за кордоном робив би на когось...

Дратується. Сильно дратується.

Людина трохи оговталась у фізичному плані за п'ять місяців свободи, і це робить її регулярне роздратування (на початку життя на свободі його не було) ще сильнішим, якимось агресивнішим, небезпечнішим.

Читайте також:

• Для ветеранів і ветеранок у громадах впроваджують індивідуальний маршрут підтримки: як це працює
• В Україні запрацював Ветеран PRO – єдина цифрова платформа для ветеранів, ветеранок та їхніх родин

***

Луганська обласна державна адміністрація наприкінці року змогла впровадити пілотну програму: коштами обласного бюджету громадянам пільгових категорій, які пройшли відбір, компенсується значна частина від суми кредиту. Для тих, хто повернувся з полону, компенсують 99,5 відсотка суми.

Причому саме тим, хто пройшов полон, надається перевага при відборі. Таким чином – тобі практично купують квартиру у кредит за рахунок обласного бюджету! Треба було лише подати документи до 21 листопада – бо закінчується бюджетний рік.

– Я все одно не встигну. Не хочу…

І відчувається, що людина просто уникає відповідальності. Бо кредит, усі оці папірці, написані офіційно-діловим стилем, вибір житла, далі ремонт і комуналка – все це серйозна відповідальність. А коли ти тільки п'ять місяців як звикаєш до свободи – після трьох з гаком років неволі – ця відповідальність може бути непосильною. 

Понад сорок луганців, які пройшли полон, все-таки наважились і встигли. Одна з умов: одразу внести 6 відсотків власних коштів від загальної суми кредиту. З урахуванням, що за умовами програми максимальна сума кредиту становить 3 мільйони гривень, максимальна сума, яку належить внести самостійно – 180 тисяч гривень.

Можна знайти житло значно дешевше, отже, в більшості випадків сума буде меншою. Проте я вже маю інсайдерську інформацію: дехто з тих, хто пройшов полон і отримав кредит на житло від Луганської ОДА, вже не може знайти ці 6 відсотків для внеску. Об'єктивно: після повернення з полону ці люди отримали значно більші суми, ніж 180 тисяч гривень. Проте вони були розтрачені на куражі перших ковтків свободи. Розтрачені на все підряд – від коноплі та трамадолу до ювелірних прикрас для близьких і самого себе. Безумовно, це не про всіх – але про багатьох.

Детальніше про перші тижні після полону йшлося в матеріалі Району «Постполон» та ОстроВа «Реабілітація після російського полону: дуже схоже на фільм Тарантіно». 

***

Повернувшись з російської неволі, вони порозшукували побратимів – часто так само тих, хто пройшов полон, і спілкуються тісним колом. Зрештою близькі, члени родин теж втягнені в це коло. З одного боку, це погано – усі розмови зводяться до війни й до «Ми нікому не потрібні, всі п***си». Варіанти допомоги від держави чи від громадських організацій просто відмовляються розглядати, таке враження, що їм комфортно варитись у цьому «Ми нікому не потрібні». З другого ж боку – у наявності цієї тісної закритої спільноти є свої переваги, бо люди розуміють болі один одного.

Ось іще один із типових діалогів.

– Ти їси нормально? А то Микола (Іван, Петро, Леонід – це типова історія. – авторка) може за день півтори груші з'їсти – й усе.

– Ненормально їм. Коли дуже багато, а коли зовсім мало.

– Він учора раз відкусив від голубця і раз від шматка хліба, за весь день. А буває днями не їсть. Худий як шкапа. Мені важко… Твоїй дружині важко з тобою?

– Буває важно…

…Чоловік, якому понад три роки в полоні снилася їжа, який непритомнів з голоду – і його відливали водою, який належав до категорії нехватів (наголос на Е – це ті, кому «не хватає» їжі, і це дуже принизливо) – тепер, на свободі, чомусь втратив апетит. І це типово для таких людей. І до лікарів чи психологів вони в більшості з цією проблемою не йдуть – тільки дратуються у відповідь на такі поради.

У найнесподіваніші моменти накривають спогади – і у них з'являється потреба виливати їх на таких же обміняних або на близьких. Про одиночку, в якій провів кілька місяців. І не знав, коли день, а коли ніч – бо росіяни затуляли ковдрою світло, всерйоз побоюючись «головорєза» й «фашиста». І радий був прусакам, які заповзали під ковдру. І вже готовий був тим прусакам імена давати.

І накривають спогади про Оленівку – таке відчуття, що через неї пройшли всі, хто на початку повномасштабного вторгнення потрапив у полон на території Донецької області – хоч у Маріуполі, хоч під Волновахою. Зокрема, спогади про колишнього «ополченця», «ДНРівця» Ілюшу, який з «військового» перекваліфікувався в наглядачі в Оленівці. Після нього кров з цементової підлоги змивали зі шланга.

– Вони намагались бити так, щоб не вбити – бо ми були пораховані, були всі «на карандаші».

***

…А дехто з тих, хто пройшов у полон вже встиг «вкружитись» – їхнім жаргоном – у кримінал, і або перебуває в СІЗО, або десь переховується, харчуючись тим, що шлють побратими… Бо провокуються на слова типу «Треба ще розібратись, як ти потрапив у полон» або «Треба ще розібратись, що ти там робив і чому тебе обміняли, а інших залишили». Вони ослаблені фізично, тому в бійці йде в діло підручний матеріал – дрючки, ножі, арматура… А далі – СІЗО або переховування…

І є відчуття, що це назавжди. 

Перепрошую, це знову дуже суб’єктивно.