Ціна шляху в окупацію

Член комітету Верховної Ради з питань прав людини, народний депутат Максим Ткаченко спочатку розповів, що на окуповані території повернулося 150 тисяч українців, а потім назвав свою заяву власним емоційним припущенням. Скоріше за все, точної цифри тих, хто повернувся, ніхто не знає.

Припущення можновладця викликало хвилю обурення в соціальних мережах, купу гнівних коментарів та складні емоції у людей, які довгий час живуть в умовах війни, втратили рідних, волонтерять і допомагають переселенцям.

Перед тим, як вести підрахунки переселенців, які повернулися, варто було б дізнатися, скільки коштує проїзду на окуповані території. Наразі шлях до будинку в окупації набагато складніший, ніж був у 2014-2020 роках, тобто від початку війни до пандемії, коли додому їхали через контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ) на Донеччині та Луганщині. 

Нині щоб потрапити в окупацію треба спочатку доїхати до Польщі, звідти до Білорусі, потім переліт до Росії, а вже звідти, якщо впустять, – в окупацію. 

Читати також: Чому люди повертаються в окупацію

Щоб подолати такий шлях треба не лише витримка, а й гроші. Тільки за квиток до Польщі доведеться заплатити близько двох тисяч гривень, стільки ж обійдеться проїзд до Мінська. Торік дорога в окупацію обходилася не менше 300 доларів, в цьому затягне на всі 500. Це при умові, що їде одна людина, якщо родина, то заплатити за право побачити дім доведеться більше. 

Тепер завдання із зірочкою. Скільки переселенців, які майже три роки чи навіть рік живуть в орендованому житлі, можуть собі дозволити такі дорогі поїздки?

Крім того, при будь-яких підрахунках варто врахувати фактор ретельної «фільтрації», яку ще  з 2023 року проходять громадяни України в Росії. Дуже часто тих, хто немає російського паспорта  чи паспорта так званих «республік», додому просто не пропустять. 

Історію про фільтрацію в Шереметьєво розповіла пані Валентина, яка декілька днів тому їхала в окупований Донецьк провідати сестру. Літня жінка, у якої є тільки український паспорт, подолала чималий шлях і майже чотири години проходила перевірку в аеропорту Москви. 

Разом з нею подібну перевірку проходили ще 70 людей, які їхали на окуповані території, але пропустили лише чотирьох, інші перевірку не пройшли. Валентині росіяни дозволили проїхати тільки тому, що вона довела, що у неї дійсно проживає в Донецьку сестра.

Звісно, переселенці їздять на окуповані території провідати рідних, поховати батьків чи продати квартиру або будинок. Останнє стосується переважно Маріуполя та Донецька, бо навряд чи є охочі придбати нерухомість у вщент знищених росіянами Бахмуті чи Авдіївці. 

Є і ті, хто не знайшов роботу і повертається туди, де є власне житло. Для них це непросте рішення, бо всі «принади» окупації вони розуміють. Тож більшість з них повертається не через симпатію до окупантів, вони їдуть до себе додому.

Порахувати тих, хто повернувся в окупацію доволі складно. За даними  Міністерства соціальної політики, наприкінці жовтня в Україні нараховувалося 4,6 мільйона переселенців, що на 300 тисяч менше, ніж було на початку року. Але це не значить, що всі вони повернулися в окупацію. Ці люди могли переїхати в іншу область і не зареєструватися за новим місцем проживання як ВПО, чи придбати житло і втратити статус, виїхати за кордон, повернутися на деокуповані  території чи у прифронтові міста.

Приблизну статистику щодо останніх можновладці знають. Повернення переселенців у зону бойових дій також складна тема. Причини чимало: не знайшли роботу, не мають чим платити за орендоване житло, деякі чоловіки таким чином намагаються уникнути мобілізації, а літні люди хочуть повернутися у власний дім. 

Так, у старшому віці складно щось змінювати, тому люди віком 60+ найчастіше до останнього не виїжджають з прифронтових територій чи повертаються додому попри небезпеку. Чималу роль в цьому відіграє наявність вцілілого житла, а не любов до «руського миру». 

Звісно, є серед них і «ждуни», хоча, як видно з початку повномасштабного вторгнення, є вони у всіх регіонах країни.