Про втрачений рай і Олену Пчілку
-
-
>
-
>
-
>
2415
Збиралася на виставу «Пчілка» і фоном слухала військового експерта на ютубі. Він монотонно, ніби зачитав список покупок, перелічував окуповані та обстріляні села на Донеччині.
«Ворог веде активні наступальні дії в районні населених пунктів Успенівки, Новоселидівки, Григорівки, Новоолексіївки, Вознесенки… Тисне в напрямку Зорі… Міг зайти у східну частину Берестків та починає закріплюватися… Нанесли ракетний удар по селу Сухі Яли… Окуповано Ізмайлівку, Курахівку, Гірник, Зоряне, Острівське», – розповідав експерт.
Серце впало кудись… 10 ракет по селу з декількох вулиць… А потім повернулося на місце, і чомусь я відчула запахи річки, очерету, сіна, опалого листя, троянд, винограду, соняшникової олії.
А як називалося те село, куди покійний дідусь їздив «збивати семічку на олію»? Я заплющую очі і пригадую ці «населені пункти»: вулиці, хати, дерев’яні паркани, магазини, будинки культури, кози біля подвір’я, корови на випасі, шахтні терикони вдалині, пил, колір хусток на головах жінок, які саджають картоплю, гул тракторів в полі. А ще можу відчути запахи… Я так добре знаю, чим пахнуть ті «населені пункти».
Кожного дня треба шукати привід жити, особливо в сонячну суботу, особливо перед виставою про Пчілку.
Хто ж вона така, Олена Пчілка?
Офіційні джерела: письменниця, етнографка, журналістка, феміністка, захисниця української мови, мама Лесі Українки. Її сучасники: «жінка з перцем», зі складним характером, яка навіть з поліцейським за часів імперія розмовляла українською.
А потім Наталка Шепель – акторка, яка грає Пчілку, заспівала на сцені про Зелений Гай – хутір біля Гадяча, де колись стояв великий будинок Олени Пчілки.
У 1918 році «совєти» зруйнували будинок, а ліс навколо нього вирубали. Серце знову кудись закотилося… Усе повторюється. Набіги «орди»… Знову, як і століття тому, прийшли, зруйнували все до тріски, пограбували архіви, пустили на дошки старовинні дуби, наставили штампованих «пам’ятників», вивісили свої «прапори», переписали історію, закатували у в’язницях незгодних…
Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай.
У Ольги Драгоманової (Олени Пчілки), як і у мільйонів інших відомих і не дуже, сто років тому забрали рай – будинок, ліс, затишок, життя, друзів, довгі розмови за великим столом, знайомі вулиці, приємні домашні дрібнички, світлини, листи, троянди у садку і терпкий запах очерету.
Після руйнування «раю» Пчілка жила у Гадячі, потім на Вінниччині, потім у Києві. У 80 років її, вже прикуту до ліжка, приходили арештовувати.
У цьому році відзначають 175 років з дня народження Пчілки. Досі на рідній Полтавщині немає жодного пам’ятника їй.
