Нечутні голоси українських хат
7368 
Перша хата, в якій мені довелося жити після мобілізації, запам'яталася тим, що у передпокої, який також був кухнею, шматками осипалася стеля.
Одного разу ці дірки зашили чорною клейонкою, проте глина продовжувала сипатися на стіл та продукти, а бджоли не хотіли улітати, бо в них там – у стінах чи даху – було своє місце.
У цій оселі без вікон ми чули прильоти по місту-герою. Набагато частіше, ніж звуки вибухів, наш із побратимами спокій порушували крики сусідів. Ці люди давали нам технічну воду і забирали недоїдки, скоріше за все, для свиней. Приватне життя сусідської родини було настільки публічним, що сприймалося, як радіосеріал.
Періодично над самісінькими дахами пролітали наші військові літаки. Вони йшли так низько, що здавалося, ніби випливали з-поміж будинків.
Одного дня я повертався до локації з бані. На асфальті лежало розчавлене автомобілями та висушене сонцем тіло вужика. На найближчому стовпі у своєму гнізді стояв незворушно чорногуз. З нашої хати лунав радянський панк-рок, який мені остогид ще років двадцять тому. Мені не хотілося повертатися до оселі, бо навколо неї все було цікавішим.
Потім в далекій-далекій області нам трапилася локація з книжковою шафою – надзвичайно рідкісне явище, як показав час. Книжки були старі та переважно російською мовою, проте після певних пошуків знайшлося чимало й українською. Одразу обрав собі Дюрренматта – радянське видання 1989 року. Я читав рази з три «Суддя та його кат» ще російською, але саме наш переклад надзвичайно приємно вразив. Поліз шукати прізвище перекладача, а там загальна фраза – «Перекладено з німецької». Отакої, подумав я.
Завдячуючи гуглу, таки знайшов потрібну людину, чиїм трудом давно здохла країна колись так легко знехтувала – мова про Катерину Гловацьку. Але ж нащо це вказувати? Переклали вам Дюрренматта українською – радійте і цьому, ніби промовляє нам напис «Перекладено з німецької». У книзі було декілька творів швейцарського письменника і, як я розумію, всі вони були перекладені різними людьми. Повторюся, що жодного прізвища я так і не побачив. «Перебудова»,« гласність» і все таке інше.
Зараз ми з побратимами живемо у хаті, хазяїн якої помер. Кажуть, що він був військовим. Ще багато чого кажуть.
Проте будівля, у який він жив, розповідає трохи більше. Ми дізналися, що хазяїн робив щось з глини. Що розбирав чи перебирав велосипеди – одних деталей назбиралося на пів мішка з-під цукру. В його сараї ми знайшли безліч брухту та майже скарбів, як от рулон наждачного паперу чи великий магніт. Періодично траплялися чекушки з-під горілки маловідомих виробників. Підручник з греко-римської боротьби десь завіявся в іншому сараї, який ми використовуємо для зберігання продуктів. З нами живуть дві кішки та кіт, яким все одно, чи обстрілюють сусідній обласний центр і чи сваряться сусіди, головне, щоб з самого ранку хтось вийшов з хати та насипав їм корм у блюдечко.
Читайте також:
Ювілей курної хати